Олексій Бондар із Ямполя до повномасштабного вторгнення розвивав власний бізнес та займався пауерліфтингом, а у березні 2022 року добровільно пішов на фронт. Через півтора року служби демобілізувався за сімейними обставинами й повернувся до справи, яку починав ще до війни.
Разом із дружиною Наталею він розвиває сімейну ветеранську садибу – простір із банею, чаном, басейном, спортзалом та банкетною залою. Нині родина будує ще й міні готель на шість номерів, щоб приймати ветеранів та їхні сім'ї.
«Я просто хотів працювати»
Олексій Бондар народився на Одещині, але з 1980 року живе у Ямполі. Олексій – майстер спорту із силового триборства, чемпіон України, працював тренером у Томашполі.
Спорт, як розповів чоловік, допомагав йому не лише на змаганнях.
«Спорт у війську мені дуже допоміг і взагалі допомагає протягом всього життя – що строкова служба, що на війні. Це був дуже великий плюс. Я не вживаю алкоголю і не палю», – сказав Олексій Бондар.
Строкову службу він проходив у Бердичеві, у танкових військах. Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Олексій вирішив іти на фронт добровольцем.
«Так, 24 лютого ми всі дізналися, що розпочалася війна. Були постріли по військових частинах, ми чули вдома, як стріляти по Тульчину. 6 березня я пішов у військомат, 7 березня я вже був у Ярмолинцях, а 13 березня 2022 року я вже був на Київщині», — згадав чоловік.
Олексій потрапив до 3 танкової бригади. Після формування підрозділу військових одразу направили на Київщину.
«Коли нас сформували, ми ще навіть одне одного не знали і одразу кинули за Київ – села Малі Петрівці та Великі Петрівці, Лютіж, поблизу Бучі та Ірпеня. Це багаті села під Києвом. Багаті села горіли, горіли хати. Росіяни були прямо там. Нас обстрілювали з мінометів, а це відстань 60 кілометрів», – сказав ветеран.
Після відходу російських військ із Київщини підрозділ Олексія перевели до Черкаської області. Там військові провели близько п'яти місяців, після чого їх направили на Харківщину, до кордону з Росією.
Після півтора року служби чоловік звільнився з військової служби за сімейними обставинами.
«Таке миле й дороге — вдома»
Повернувшись додому, Олексій знову взявся за те, що розпочав ще до війни.
«Я коли прийшов додому, то я думав, що я буду працювати і день, і ніч. Таке миле й дороге — вдома, що я не можу вам передати. Я просто хотів працюваим. Я і до війни багато цим займався, будував, а коли прийшов — я робив уже з подвійною силою. Мені це подобається, подобається будувати. По натурі я творець», — каже ветеран.
Територію родина придбала у 2011 році. Тоді там, за словами Олексія, був фактично смітник — занедбана територія площею близько пів гектара.
Першим на ній з'явився невеликий спортзал. Олексій облаштував його для себе у підвалі районного Будинку культури. Там він зробив ремонт і займався близько шести років. Коли приміщення знадобилося для котельні, чоловікові запропонували інше місце, але він вирішив облаштувати спортзал на власній території.
Нині спортзал переважно відвідують молоді люди та дорослі. Серед тих, хто приходить сюди тренуватися, є також військові та ветерани. Олексій продовжує займатися тут тричі на тиждень.
У його колекції – багато спортивних медалей, хоча, за словами дружини Наталі, це ще не всі. Частину обладнання для спортзалу придбали за грантові кошти. Йдеться, зокрема, про тренажери, спортивний інвентар, кондиціонер, жимові лавки, турніки та бруси.
У планах чоловіка — збудувати новий сучасний тренажерний зал. Старе обладнання при цьому не планує викидати.
Від спортзалу — до садиби
Поступово територія змінювалася. До вже наявної бані родина додала невелику банкетну залу на 50 місць, розширила спортзал, встановила чан, побудувала будиночок та басейн.
«Сьогодні це вже не лише приватний простір для родини. Тут відпочивають компаніями та сім'ями, проводять час військові й ветерани. Військових, які приходять у відпустку, у нас буває багато. Це більша половина відпочиваючих. Дружини наперед бронюють місця, аби побувати разом, і питають, чи є можливість переночувати. У нас попит породжує пропозицію», — сказав Олексій.
Навесні чоловік організував зустріч ветеранів.
«У нас тут зібрався десяток ветеранів. Купалися в басейні з підігрівом, спілкувалися, смажили шашлики — всі ветерани», — згадав він. Серед відвідувачів є і побратими Олексія. Один із чоловіків, з яким він разом пішов на війну, отримав поранення. Під час перебування на передовій у приміщення, де він був, прилетіла ракета. Військового засипало та завалило цеглою. Його врятували, після чого він пройшов реабілітацію та нині служить у тиловій частині, будучи обмежено придатним до служби«.
«Тут можна відпочити, потренуватися і побути разом із родиною»
Ідея створити на території повноцінний простір для ветеранів, за словами дружини Наталі, поступово сформувалася з практичної потреби. Ветерани, які приїздять на відпочинок, часто хочуть бути разом із дружинами та дітьми. А для цього потрібне місце, де можна не лише провести кілька годин, а й залишитися на ніч.
Жінка розповіла, що розуміє потреби ветеранів і як дружина військового.
«Я як дружина ветерана розумію, що таке для таких людей відновлення та реабілітація. Як важко люди, які приходять з війни, адаптуються в новому для них середовищі. Дякувати Богу, що наша територія мирна і в нас тихо, а вони одразу не розуміють, що з ними відбувається: чому немає вибухів, мир та війна. Їм потрібен довгий період відновлення, і найкраще їм відновлюватися в сім'ї — зі своєю дружиною та дітьми», — сказала дружина ветерана.
Ще один напрямок розвитку садиби — енергонезалежність. Родина вже встановила сонячні панелі загальною потужністю 20 кВт.
«Сонячні панелі — це вимушена дія. Ми пережили зиму, маємо генератор, але його не вистачає. І ми розуміли, що зима може бути ще важчою, а нам потрібна енергетика. Ми поставили сонячні панелі, поки їх достатньо», — пояснив Олексій.
За словами родини, розвитком закладу вони займаються загалом близько трьох із половиною років. Більшість робіт фінансують власним коштом, частину розвитку забезпечила грантова підтримка. На сьогодні це 650 тис. грн. 500 тис. грн. отримала Наталя, як дружина ветерана на «Власну спрву» і 150 тис. грн. отримав Олексій.
Нині «Смерека» поєднує кілька функцій — відпочинок, спорт, зустрічі ветеранів, сімейне дозвілля та поступово формує окремий напрямок для відновлення військових після служби. Для Олексія Бондаря це продовження справи, до якої він повернувся після фронту. А для його родини — простір, який вони будують буквально власними руками.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
