220 переселенців, з яких 56 — діти, нині мешкають у Вінниці в гуртожитку вищого професійного училища №7. Це, зокрема, люди з Донеччини, Луганщини, Харківщини, Запоріжжя, розповів Суспільному очільник закладу Володимир Нартовський.
Навчальний заклад перших внутрішньо переміщених осіб прийняв з 26 лютого. За розселення людей відповідає медична сестра Інна Шрамко.
"Більшість Донецька область, Лиман, з Харкова ще є люди, бо нема куди повертатися. У нас є їдальня, де їх годують три рази на день, вода гаряча. Тут є все необхідне для життя. Пʼять поверхів у нас. На першому пральні, прасувальні, кухня є, душ", — розповідає Інна Шрамко.
У гуртожитку для переселенців триразове харчування. Щодня на кухні працюють по пʼять кухарів, каже завідувачка їдальні Алла Осевлюк.
"Меню різноманітне: від овочів, фруктів — до мʼяса, котлет. Колектив допомагає, бо нас тут дуже мало працює. Круп у нас іде на день до 10 кг. Також включаємо картоплю. Вони дуже люблять смажену в основному", — каже Алла Осевлюк.
З продуктами допомагають волонтери. Картоплю завезли з громад області, а хлібом безкоштовно забезпечує хлібзавод. Допомагають й іноземні донори. Два тижні тому ООН передала закладу фільтр для води. Придбали також три пральні машини для переселенців, розповідає керівник закладу Володимир Нартовський.
"Важко самотужки справитись із тими задачами, питаннями і викликами. Нам надають багато допомоги: це і техніка, і продукти харчування, і різного роду обладнання", — каже Володимир Нартовський.
За словами Нартовського, нині гуртожиток забезпечений усім необхідним: продуктами, засобами гігієни та постільною білизною.
У гуртожитку училища мешкає Оксана Ківшар з чотирирічною донькою та собакою. До Вінниці переїхали з Харкова. Планували на тиждень, а затрималася на два місяці. Наважитися на евакуацію, каже Оксана, не могли до останнього. Боялися підірваних мостів, розстріляних автобусів. Поїхати вирішила через доньку. Від звуку вибухів, розповідає, навіть собака посивіла.
"Страшно було. Виїжджали, коли по Харкову танки стояли розгромлені, техніка. Ми їхали евакуаційним автобусом: двоє на одному місці, собака третя. У мене дитина розрізняє, де летить ракета, де літак, де бомба падає. І в чотири роки вона знає, під якою стіною ховатися. Я пояснюю їй, що ця повітряна тривога — це потяг їде, бо минулого разу вона вирвала зарядку з переноски з переляку", — розповідає Оксана Ківшар.
Нині, каже, звикають до життя у Вінниці. У гуртожиток їх привіз місцевий таксист. Дуже дякує йому за це, бо тут є все для нормального життя, а повертатися їй більше нікуди.
