Протягом тижня, із 5 по 11 жовтня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 29 військовослужбовців із Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам'ять про кожного з них.
Анатолій Лютий
Анатолій Лютий народився 19 травня 1971 року та проживав у селі Ковалівка на Вінниччині, повідомили у Facebook Немирівської міської ради.
Чоловік загинув 6 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання. До жовтня 2026 року Анатолія вважали безвісти зниклим.
Оборонцю було 52 роки.
Валерій Олійник
Валерій Олійник народився 27 квітня 1993 року та був родом із Городківської громади, розповіли в Тульчинській РДА у Facebook.
Чоловік боронив Україну із жовтня 2022 року. Валерій служив заступником командира роти з озброєння у механізованому батальйоні.
Оборонець загинув 2 жовтня 2026 року у Харкові.
За інформацією РДА, за волею рідних, Валерія Олійника поховали на Хмельниччині.
Василь Паламарчук
Василь Паламарчук народився 2 січня 1971 року та проживав.у Немирівській громаді, повідомили на сайті Немирівської міськради.
Чоловіка вважали безвісти зникли від 7 грудня 2022 року.
«На жаль, багатомісячне очікування рідних завершилося страшною звісткою. Василь віддав своє життя, захищаючи Україну, рідну землю та кожного з нас».
Загибель Василя підтвердили на початку жовтня 2026 року. Йому був 51 рік.
Віталій Бриндак
Віталій Бриндак народився 30 травня 1984 року та проживав у селі Дружба на Вінниччині, розповіли на сайті Мурованокуриловецької селищної ради.
Чоловік долучився до війська у грудні 2022 року. Віталій служив сапером інженерно-саперного відділення батальйону БпС у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс».
Оборонець зник безвісти у жовтні 2025 року поблизу Переїзного на Донеччині після скиду запалювалюваного боєприпасу із дрона. Менш ніж за рік експертиза ДНК підтвердила загибель чоловіка.
Віталія Бриндака поховали 5 жовтня 2026 року у селі Дружба на Вінниччині. У чоловіка залишилися батьки, дружина та четверо дітей.
Володимир Войнаровський
Володимир Войнаровський народився 25 березня 1985 року та проживав у селі Копіївка, повідомили у Facebook Тульчинської РДА.
Чоловік захищав Україну із квітня 2022 року. Оборонець був командиром штурмового взводу у штурмовому батальйоні та мав звання молодшого сержанта.
Володимир загинув 3 жовтня 2023 року поблизу Кліщіївки на Донеччині під час виконання бойового завдання. Йому було 38 років.
Володимир Херсун
Володимир Херсун народився 16 листопада 1978 року та проживав у селі Соколівка на Вінниччині, повідомили на сайті Тульчинської РДА.
Чоловік служив далекомірником-номером обслуги у зенітній ракетно-артилерійській батареї батальйону оперативного призначення. Оборонець мав звання молодшого сержанта.
Володимир Херсун помер 7 жовтня 2026 року в одному із медичних закладів у Хмельницькому.
Геннадій Тертичний
Геннадій Тертичний народився 1 березня 1972 року у селі Теолин на Черкащині. Там він закінчив місцеву школу, а згодом — професійно-технічне училище за спеціальністю токаря. Після строкової служби в армії Геннадій вирішив пов'язати своє життя з правоохоронними органами.
Майже 30 років він віддав службі у секторі реагування патрульної поліції Вінниччини.
Свій шлях у війську старший сержант розпочав восени 2025 року.
Оборонець служив у 40-му полку імені Данила Нечая Національної гвардії України, а пізніше як старший стрілець боронив Донеччину у складі оперативного підрозділу бригади «Азов».
5 липня 2026 року поблизу села Новомиколаївка Краматорського району Генадій загинув.
Оборонця поховали 10 жовтня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Григорій Корунчак
Григорій Корунчак народився 4 січня 1990 року, повідомили у Facebook Піщанської селищної ради.
Чоловіка приєднався до Сил оборони у березні 2026 року. Служив стрільцем-санітаром у штурмовому спеціалізованому батальйоні «Шквал» та мав звання солдата.
Оборонець помер 1 жовтня 2026 року у Національному військово-медичному госпіталі через поранення, які дістав на фронті.
Григорія поховали 7 жовтня 2026 року у Піщанській громаді.
Денис Котляров
Денис Котляров народився 30 квітня 1997 року у Микулинцях на Вінниччині, повідомили у Якушинецькій громаді. Чоловік закінчив місцеву школу, потім вступив до ПТУ та здобув професію кухаря кондитера.
Чоловік працював за фахом. Зокрема, після того, як пройшов строкову службу, повернувся до роботи.
Денис доєднався до війська 26 лютого 2022 року. Оборонець служив у Миколаєві, брав участь у звільненні Херсону, був на Донецькому напрямку поблизу Соледара, а також боронив країну на Покровському напрямку, де дістав поранення. Після реабілітації він повернувся на службу.
Також виконував завдання поблизу Сум, на Курському напрямку та у Суджі.
Денис Котляров загинув 7 жовтня 2025 року поблизу Колодязного на Харківщині. Майже рік його вважали безвісти зниклим.
В оборонця залишилися мама, сестра, дружина та 10-місячна донечка.
Дениса поховали 7 жовтня 2026 року в Микулинцях на Вінниччині.
Денис Сокорчук
Денис Сокорчук народився 1 лютого 1999 року в Ужгороді. Як сину кадрового офіцера, йому довелося змінити низку гарнізонних містечок, аж поки родина не оселилася у Вінниці. Тут він закінчив загальноосвітню середню школу №13.
Чоловік служив у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади на посаді розвідника-навідника. Він пройшов бої у Новій Каховці, Чорнобаївці, Вознесенську та Олександрівці.
За бойові подвиги Денис Сокорчук був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою командувача ГУР України — особистою вогнепальною зброєю.
Оборонець помер 1 жовтня 2026 року, йому було 27 років.
Дениса поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці 3 жовтня 2026 року.
Іван Ващенко
Іван Ващенко мав звання молодшого сержанта, розповіли в Ольгопільській громаді у Facebook.
Оборонець помер під час несення служби.
6 жовтня 2026 року Івана поховали в Ольгополі.
Микола Пономарчук
Микола Пономарчук народився 19 грудня 1985 року у Гайсині, повідомили у Facebook Красносільської сільської ради. У місті пройшли його ранні дитячі роки.
В Гайсині пішов до школи, там здобував освіту перші пʼять класів. Потім родина переїхала до Гранова, де Микола здобув середню освіту.
Після закінчення школи, працював різноробочим в місцевому господарстві.
У 2025 році Миколу Пономарчука мобілізували до Сил оборони. Він служив навідником у 81 окремій аеромобільній Слобожанській бригаді. Чоловік отримав нагрудний знак «Ветеран війни» та медаль від Командування оперативно-тактичного угрупування Схід «Захиснику Сходу» за героїзм та успішне виконання бойового завдання на східному фронті.
Оборонець загинув поблизу Серебрянки на Донеччині 30 грудня 2025 року. Його смерть встановили восени 2026 року.
Миколу Пономарчука поховали 9 жовтня 2026 року.
Михайло Кушнір
Михайло Кушнір народився 15 листопада 1985 року та проживав у селі Сальниця, повідомили в Уланівській громаді у Facebook.
Оборонець помер 7 жовтня 2026 року.
Олег Лялюк
Олег Лялюк народився 12 травня 1981 року у Вінниці. У рідному місті він закінчив загальноосвітню середню школу № 18 та Вище професійне училище № 7, де опанував спеціальність столяра.
Чоловік долучився до війська у 2023 році. У лавах Збройних Сил України він опанував справу гранатометника, а згодом став піхотинцем 112-ї окремої бригади територіальної оборони. Воїн захищав рідну землю на Донецькому напрямку, пройшовши запеклі бої під Авдіївкою та Часовим Яром.
«За мужність у боях Олег Лялюк був нагороджений медаллю Київського міського голови "Честь. Слава. Держава", а також медаллю "За поранення" — символом жертовності та відваги у боротьбі за Україну».
Оборонець дістав поранення поблизу села Ступочки на Донеччині 16 лютого 2025 року.
Олег Лялюк помер 2 жовтня 2026 року у віці 45 років. Його поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці 5 жовтня 2026 року.
Олександр Бельський
Олександр Бельський родом із Вінниччини, розповіли у Бабчинецькій громаді у Facebook.
Оборонець загинув 1 жовтня 2026 року під час захисту України на фронті.
«Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого Героя. Жодні слова не зможуть втамувати біль цієї втрати. Нехай Господь дасть сили пережити важке горе, а світла пам'ять про Олександра назавжди залишиться в наших серцях», — повідомили у громаді.
Олександр Гончар
Олександр Гончар служив водієм електронавантажувача у підрозділі забезпечення боєприпасами військової частини А4699. Захиснику назавжди залишиться 49 років.
Олександр Марциняк
Олександр народився 29 березня 1990 року в місті Кіцмані Чернівецької області. Закінчив місцеву школу, згодом навчався у Кіцманському фаховому коледжі за спеціальністю «Право». Після навчання проходив строкову військову службу.
У цивільному житті працював водієм-експедитором на підприємстві «Солодка мрія». Після одруження Олександр разом із дружиною переїхав до Стрижавки.
З перших днів повномасштабного вторгнення у 2022 році Олександр добровільно став на захист України у складі 120-ї бригади територіальної оборони. Брав участь у бойових діях на Харківському та Донецькому напрямках. Олександр обіймав посаду командира взводу логістично-евакуаційних безпілотних наземних систем роти безпілотних наземних систем 1-го батальйону безпілотних систем військової частини А7048 та мав військове звання старшого лейтенанта.
2023-го року під час виконання бойового завдання Олександр дістав важке уламкове поранення, внаслідок якого втратив рухливість лівої руки. У його тілі весь цей час залишалися численні уламки. Через ускладнення після отриманих під час захисту України поранень 4 жовтня 2026 року серце Олександра Марциняка зупинилося.
Олександр Рибак
7 травня, в результаті артилерійського обстрілу, український Герой Олександр Рибак отримав множинні поранення не сумісні з життям.
Народився Олександр 11 вересня 1987 року в м.Калинівка. Після закінчення Калинівської загальноосвітньої школи №3 вступив до відокремленого структурного підрозділу «Чернятинського фахового коледжу ВНАУ». У 2006 році закінчив навчання у Вінницькому національному аграрному університеті за спеціальністю агроном.
Свою кар'єру Олександр Рибак розпочав зі служби у військовій частині 3008 у м.Вінниці. З початком повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на сході країни у складі військової частини 3028 НГУ.
Олександр Хвостицький
Олександр Хвостицький народився 9 квітня 1982 року у Вінниці. Базову загальну освіту здобув у середній школі №32. Згодом закінчив професійно-технічне училище №1 за спеціальністю «механік».
У цивільному житті Олександр працював монтажником у фірмі, яка займалася виготовленням та встановленням металопластикових конструкцій. Разом із дружиною Іриною виховував двох доньок, яким нині 20 та 14 років.
За словами дружини, Олександр був патріотом України та мріяв про майбутнє, у якому його діти житимуть у безпеці.
«Усе своє життя Олександр був щирим патріотом рідної землі – справжнім і відданим. Його головною мрією була вільна і сильна Україна, де діти ростимуть у безпеці, зможуть реалізовувати себе та вільно мандрувати краєм, — розповідає дружина полеглого Героя. – 24 лютого 2022 року, прокинувшись о 6-й ранку, я побачила Олександра одягненим, а поруч стояв зібраний рюкзак. Помітивши мій розгублений погляд, чоловік лише тихо сказав: "Війна почалася. Я маю йти. Це мій обов'язок"…», — розповіла Ірина.
24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення РФ, Олександр Хвостицький став на захист України. Служив у складі 120 окремої бригади територіальної оборони на посаді водія евакуаційної машини.
Олександр на псевдо «RAL» виконував бойові завдання на Херсонському та Харківському напрямках, поблизу Бахмута, Ізюма та Торецька. Він доставляв боєприпаси на позиції та евакуйовував поранених військовослужбовців.
За словами дружини, побратими називали Олександра «водієм від Бога». Під час евакуації поранених він виїжджав під обстріли та, за її словами, врятував сотні військових.
«На передовій Олександра знали як водія від Бога. Казали, що такої майстерності, помноженої на відвагу, ніколи раніше не бачили. Щоб витягти поранених з-під обстрілу, він не зупинявся ні перед чим: розбирав стіни, прикривав собою і знову йшов у саме пекло… На його рахунку сотні врятованих життів, – згадує Ірина. – Здавалося, за неймовірну сміливість кулі його оминали, дозволяючи щоразу повертатися з бою майже неушкодженим. На жаль, під час останнього виїзду удача залишила Олександра…»
За службу Олександр Хвостицький неодноразово отримував відзнаки командування бойового підрозділу. Серед його нагород — медаль Командувача Сил територіальної оборони «За вірну службу» III ступеня та медаль Київського міського голови «Честь. Слава. Держава».
14 грудня 2024 року Олександр Хвостицький загинув під час бою поблизу села Іванівка Краматорського району Донецької області. Йому було 42 роки.
Олександр Штоюнда
ШТОЮНДА Олександр Васильович, 30.03.1978 р.н., старший лейтенант, – загинув у бою за Україну, її свободу та незалежність поблизу н.п. Миропілля Сумської області (вважався зниклим безвісти з 17.07.2025 року).
Петро Кравець
Підтвердився факт загибелі захисника України з села Корделівка Петра Кравця, який із липня 2026 року вважався безвісти зниклим.
Петро Кравець народився 10 липня 1971 року в Корделівці. Тут минули його дитинство та юність, тут він зробив свої перші кроки, пішов до школи та зростав серед рідних людей.
Після закінчення восьмого класу Корделівської загальноосвітньої школи Петро продовжив навчання у професійно-технічному училищі №17 міста Козятина, де здобув професію слюсаря з ремонту рухомого складу механічної частини електровоза. Після навчання була строкова військова служба, а згодом — робота на різних підприємствах громади.
Руслан Ларіонов
Руслан Ларіонов — із Чечельницької громади.
Солдат, водій інженерного відділення. Помер у лікарні внаслідок отриманого поранення. Поховали Захисника у селі Жабокричка.
Руслан Хорун
Під час виконання бойового завдання поблизу Відрадного на Дніпропетровщині 40-річний Руслан Хорун загинув унаслідок атаки FPV-дрона.
Руслан Хорун народився 30 квітня 1986 року в селі Кисляк. Односельці знали його як доброзичливу, щиру й надійну людину. Він любив природу, риболовлю, зустрічі з друзями та прості радощі, з яких складалося його життя.
У червні 2023 року Руслан став до лав Збройних Сил України. Служив солдатом, механіком взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів механізованого батальйону, у складі 2-го штурмового взводу 9-ї штурмової роти 3-го штурмового батальйону військової частини 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
Сергій Крот
Сергій Крот народився 6 січня 1979 року в Калинівці. Тут він навчався, працював та створив власну сім'ю.
Середню освіту Сергій здобував у Калинівських школах №2 та №3. Після цього вступив до Тульчинського ветеринарного технікуму, а згодом продовжив навчання в Білоцерківському національному аграрному університеті.
У професійному житті він зарекомендував себе як працьовита й відповідальна людина. Тривалий час працював на Калинівському машинобудівному заводі, а перед мобілізацією був лісником у ДП «Агроліс». Сергій сумлінно ставився до своїх обов'язків і завжди намагався доводити розпочату справу до кінця.
Для рідних, друзів і знайомих він був людиною, яка вміла вислухати, підтримати й допомогти. Сергія пам'ятають щирим, відкритим і небайдужим до чужих проблем. Він любив дітей, легко знаходив із ними спільну мову та з повагою ставився до старших.
У липні 2023 року Сергія мобілізували до лав Збройних Сил України. Він залишив звичне життя, щоб стати на захист держави та своїх рідних. Виконував військовий обов'язок у боротьбі проти російської агресії.
Життя воїна обірвалося у вересні 2026 року.
Сергій Лазарчук
На Сумщині 23 вересня загинув Лазарчук Сергій Григорович – мешканець Дашівської громади.
Сергій Осіянський
Сергій Осіянський був учасником бойових дій в АТО. Із перших днів повномасштабного вторгнення він знову став на захист України.
Військову службу Захисник проходив у складі військової частини 4718 на посаді старшого стрільця-вогнеметника. За час служби виконував бойові завдання на різних напрямках фронту.
3 жовтня 2026 року Сергій Осіянський загинув на Харківщині внаслідок вибухової травми, отриманої під час виконання бойового завдання.
Захиснику України було 53 роки.
Сергій Прякудін
Його життя обірвалося 30 вересня 2026 року. Він служив водієм-електриком відділення радіоелектронної боротьби Збройних Сил України та до останнього залишався вірним військовій присязі.
Сергій Ярошенко
У боях за Україну 31 травня 2024 року загинув Ярошенко Сергій Михайлович – мешканець Немирівської громади.
Юрій Діус
26 вересня 2026 року поблизу села Садки на Сумщині загинув 30-річний солдат, кулеметник аеромобільного батальйону Юрій Васильович Діус із села Матейків Барської громади. Захисник служив у військовій частині А4056 та загинув під час виконання бойового завдання.
У Юрія залишилися двоє маленьких дітей.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
