73-річна Зоя Притуляк із села Біла Ямпільської громади шиє ноші для українських військових. За її словами на одні тканинні ноші витрачає близько двох з половиною годин.
Матеріали їй передають волонтери, а шиє на машинці «Зінгер», яка дісталася їй від бабусі та батька. Готові ноші мають 140 сантиметрів у довжину та 70 см у ширину. Зоя Притуляк вирізає шматки тканини, зшиває їх і обшиває міцною тасьмою, яка слугує ручками. Суспільному розповіла, головне – щоб виріб витримував навантаження.
«Ноші готові мені дали для зразка – я подивилася і так пошила за зразком. Я самоучка. У нас колись була жінка по сусідству і вона шила. А я мала, приходила, дивилася, як вона шиє. І так сама потім сестрі плаття пошила, сарафан та інше. У батька була машинка, тато вмів шити, ручна, а коли бабуся померла, тато забрав у неї машинку. І на ній я й до сьогодні шию. Моєї бабусі Тетяни – це як мій спадок і від батька, і від бабусі», – сказала волонтерка.
На одні ноші жінка витрачає близько двох з половиною годин. За тиждень може пошити від трьох до п'яти. Переважно працює ввечері, а якщо не спиться – може сісти за машинку і вночі.
«Під час роботи слухаю аудіорозповіді, бо читати вже важко. За своє життя прочитала чимало книжок – 42 роки працювала бібліотекаркою у Гальжбіївській школі. На пенсії близько десяти років, але й досі знаходжу для себе справу, якою можу бути корисною іншим».
Матеріали їй передає волонтерка Валентина Римарчук, а Володимир Лісник нарізає ручки з пластику. Коли зламалася швейна машинка, допоміг місцевий майстер.
«А тепер от зіпсувалася була машинка, і дуже треба було рукавиці пошити. Я подзвонила до Володі Граждана, він приїхав, забрав, справив і того ж дня назад привіз. І не взяв ні копійки – сказав: «Це за те, що ви шиєте».
У колективі волонтерського осередку «Біляночки» на в'язанні сіток жінка з весни 2024. Шити для військових Зоя Притуляк почала взимку цього року. Спочатку виготовляла спідню білизну, а згодом взялася за ноші, коли виникла потреба в них.
Син жінки чотири роки служив, брав участь в АТО, а після повномасштабного вторгнення знову пішов захищати Україну. Поранення отримав під Донецьком – у голову та ногу. Після цього був звільнений зі служби за інвалідністю третьої групи.
За словами волонтерки на війні був й онук. Він отримав важке поранення – йому перебило сонну артерію, після чого його також звільнили за інвалідністю внаслідок війни.
«Хочеться своєю працею хоч трішки допомогти чимось, бо я знаю, що таке чекати, що таке, коли рідні на фронті і чим змогу. Так, фізично я дуже добре не можу працювати, а так хоч трішки – те, що можу, те і допоможу. Хочеться, аби був мир, аби у кожній хаті, де були сльози і біль, прийшла радість, аби всіх дочекалися своїх синів і дочок, щоб не плакали матері та діти».
Окрім шиття ношів, жінка тричі на тиждень долучається до роботи в сільському клубі. Там разом з іншими жінками плете маскувальні сітки – щопонеділка, щосереди та щосуботи.
«В'язати я не можу, бо пальці болять, а ріжу лоскути для того, аби дівчата взяли і працювали по три години. Буває, що по особистих причинах пропущу в'язання сітки, чи на душі якийсь смуток. А йдеш туди, із дівчатами поговориш – кожна щось розповість, розрадить чи порадить».
Минулого тижня жінка віддала чергову партію ніш волонтерам. Вдома вже відшиває другий виріб для військових.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
