Протягом тижня, із 7 по 13 вересня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 26 військовослужбовців із Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам'ять про кожного з них.
Анатолій Завадський
Після отриманих під час виконання бойового завдання поранень помер військовослужбовець ЗСУ, уродженець села Нечуївка Анатолій Анатолійович Завадський, 1971 року народження.
Анатолій Завадський мав військове звання головного сержанта ЗСУ та обіймав посаду командира відділення патрульного взводу патрульної роти патрульного батальйону однієї з військових частин.
Воїн помер 9 вересня 2026 року у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону в Одесі.
Вадим Семенюк
Народився Вадим Семенюк 11 вересня 1977 року у Калинівці. У рідному місті пройшли його щасливі дитячі роки та незабутня шкільна пора. Після закінчення загальноосвітньої школи №2 Вадим обрав шлях авіації та вступив до Київського університету цивільної авіації.
З перших днів повномасштабного вторгнення він став до лав муніципальної охорони, тримаючи оборону столиці, а згодом продовжив службу в територіальній обороні. У вересні 2025 року він підписав контракт із Національною гвардією України.
Старший лейтенант Вадим Семенюк загинув у серпні 2026 під час виконання бойового завдання.
У загиблого залишилися мама, вітчим, донька, син, сестра та тітка.
Валерій Палащук
Солдат ЗСУ Палащук Валерій служив стрільцем-помічником гранатометника у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Його бойовий шлях пролягав через самісіньке пекло війни.
Свій останній бій Валерій прийняв 3 квітня 2023 року поблизу міста Бахмут Донецької області.
Віктор Кишук
У Збройних силах України оборонець був начальником групи - командиром машини групи мостоукладників інженерно-саперного взводу танкового батальйону.
7 вересня 2026 року військовий загинув унаслідок атаки ворожого FPV-дрона поблизу Золочева на Харківщині.
Віталій Губанов
Віталій народився 8 лютого 1977 року в місті Вінниці. Його дитинство та юність пройшли в Калинівці, де він навчався у загальноосвітній школі №3. Після закінчення школи пройшов строкову службу, яка загартувала його характер. Прагнучи розвитку, Віталій вступив до Вінницького фінансово-економічного університету та здобув диплом бакалавра з обліку і аудиту.
Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, Віталій боронив небо над Калинівщиною. А в січні 2025 року старшого солдата прикомандирували до славетної 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.
14 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курській області Віталій Губанов загинув.
У Героя залишилися мама, дружина, діти та сестра.
Віталій Макар
Віталій Макар вважався зниклим безвісти з 15 листопада 2023 року. Відтоді його рідні чекали на підтвердження інформації про його долю.
Після проведення молекулярно-генетичної експертизи та ідентифікації офіційно підтверджено, що Віталій загинув.
Останній бій Віталія Макара відбувся в районі населеного пункту Синьківка Куп'янського району Харківської області.
Володимир Реган
Володимир Реган народився 6 березня 1974 року у Стадниці. Після школи вивчився на механізатора в Гущинецькому вищому професійному училищі. Згодом пройшов строкову службу в армії, після чого повернувся до рідного села.
Чоловік працював у місцевому сільгосппідприємстві та на власній землі. Останнім цивільним місцем його роботи стало ТОВ «Поділля-залізобетон», де він був бульдозеристом. Із коханою дружиною виростили двох доньок.
Володимир Реган став на захист країни у перші дні повномасштабного російського вторгнення. Свій бойовий шлях воїн пов'язав із 59 окремою мотопіхотною бригадою імені Якова Гандзюка.
«Іншої долі для себе чоловік тоді не вбачав. Готовий був іти навіть водієм бензовоза, лиш би взяли до війська. На фронті він отримав позивний "Дядя Вова" — у ньому вся його доброта, підтримка, рішучість і турбота…», — сказала дружина Наталія.
У лавах 9 окремого мотопіхотного батальйону чоловік виконував обов'язки водія-механіка БМП. За високу професійність і вірність військовій присязі Володимир був відзначений медаллю «За службу українському народу».
Чоловік брав участь у боях на Донеччині. Загинув 50-річний захисник 26 грудня 2024 року під час бойового зіткнення з російськими військами поблизу села Нововасилівка Покровського району.
Донедавна доля Володимира Регана залишалася невідомою. Мати військового Надія до останнього сподівалася, що син живий, і була постійною учасницею вінницьких акцій на підтримку полонених та зниклих безвісти. Проте побратими свідчили, що через наступ російських військ евакуювати пораненого бійця не судилося.
Володимир Шалавінський
Володимир Шалавінський, 1983 року народження, був жителем Шаргорода та служив старшим солдатом, оператором БпЛА інженерно-саперного відділення. Його життя обірвалося 1 вересня 2026 року внаслідок ворожого ураження дроном поблизу населеного пункту Вільне на Дніпропетровщині.
Катерина Дудник
18 серпня 2026 року життя Катерини обірвалося на Харківщині. Захисниця загинула внаслідок удару ворожого безпілотника під час виконання службових обов'язків із захисту України.
Максим Чекурда
Максим Олександрович Чекурда народився 25 березня 1995 року та проживав у селі Сільниця Тульчинської громади.
Військовослужбовець мав звання старшого солдата та служив стрільцем-номером обслуги 1-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти.
19 травня 2025 року під час штурмових дій противника із застосуванням FPV-дронів та мінометного обстрілу неподалік Торського Краматорського району Донецької області Максим Чекурда прийняв свій останній бій.
Олег Мамрига
Олег Мамрига народився 5 серпня 1967 року в Гайсині. Після здобуття медичної освіти працював стоматологом. Тривалий час проживав у Калуші на вулиці Січових Стрільців.
У листопаді 2025 року його призвали на військову службу за мобілізацією. Олег Мамрига служив капітаном медичної служби та начальником медичного пункту батальйону безпілотних систем 43-ї окремої механізованої бригади.
На Куп'янському напрямку військовослужбовець зазнав важкого осколкового поранення голови. Після цього тривалий час лікувався у шпиталях та переніс кілька операцій.
6 вересня 2026 року, перебуваючи у реабілітаційній відпустці, Олег Мамрига помер через раптові післяопераційні ускладнення.
Олександр Бешлега
29 серпня 2026 року обірвалося життя мужнього Воїна, учасника бойових дій, який неодноразово ставав на захист України.
Олександр служив у 39-й бригаді кулеметником та оператором РЕБ. Боровся з ворогом на Запорізькому, Сумському та Донецькому напрямках. Останнім місцем його служби був Краматорськ, де він і виконував бойове завдання під час якого загинув.
Олександр Власенко
Олександр Власенко народився 27 липня 1986 року. Він проходив службу у військовій частині А4955, мав звання солдата та служив вогнеметником 3-го вогневого взводу роти РХБЗ.
За повідомленням Пулинської громади, 17 лютого 2025 року Олександр Власенко загинув унаслідок мінометного та артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Срібне на Покровському напрямку.
Олександр Гук
Олександр Гук народився 9 червня 1988 року у місті Вінниці. Навчався у Вінницькій загальноосвітній школі №18. Працював у «Першій приватній броварні» у Вінниці — комірником та різноробочим. У 2012 році родина переїхала до села Сосонки, яке згодом стало для Олександра рідним домом.
Односельці та близькі згадують Олександра як доброго, щирого, працьовитого та товариського чоловіка. Він завжди приходив на допомогу, умів підтримати й вислухати. Був людиною, на яку можна було покластися.
Найбільшою цінністю для Олександра була його родина. У скорботі залишилися мама Валентина, брат Богдан та 15-річна донька Марія.
27 грудня 2024 року Олександр був призваний на військову службу. У складі військової частини А4576 виконував обов'язки водія електронавантажувача відділення інженерної техніки ремонтно-відновлювального батальйону.
За час служби Олександр виконував бойові завдання на Сумському, Запорізькому, Донецькому та Харківському напрямках, працюючи на захист рідної держави.
Оборонець загинув 31 серпня 2026 року у районі Старовірівки Харківської області.
Олександр Криклюк
Олександр став на захист України у грудні 2025 року. Він приєднався до лав Збройних Сил України та проходив службу у військовій частині А0224.
30 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу села Іванівка Синельниківського району Дніпропетровської області захисник загинув.
Олександр Моісєєв
Олександр Моісєєв народився 12 листопада 1990 року у Вінниці. Навчався у школі №10, пройшов вишкіл у Буковинському ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою. Згодом відслужив строкову службу у спецпідрозділі «Ягуар».
Вищу освіту Олександр здобув у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського за спеціальністю «Фізична культура і спорт». У цивільному житті працював у сфері переробки металевих відходів.
Разом із дружиною виховував сина, якому зараз п'ять років.
Чоловік долучився до війська за місяць до початку повномасштабного російського вторгнення, підписавши контракт із 59 окремою мотопіхотною бригадою імені Якова Гандзюка.
На посаді старшого солдата та старшого радіотелефоніста лінійної структури взводу управління реактивної артилерійської батареї він стримував натиск російських військ на Херсонському напрямку. Згодом став до лав 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, де виконував обов'язки гранатометника та захищав Україну на Луганщині.
31-річний Олександр Моісєєв загинув 23 червня 2022 року поблизу селища Вовчоярівка Сіверськодонецького району.
Олександр Олівко
Олександр Олівко Україну боронив у складі 1 штурмового батальйону 3 армійського корпусу, був снайпером. Цієї справи його навчив двоюрідний брат Олександр Миколаєнко на псевдо «Грєк».
«Він дуже швидко запам'ятовував, занотовував дуже багато речей. Мене лякало, бо я його відмовляв, тому просив залишитися просто стрілком або куламетником. Але він чомусь все ж таки обрав непросту спеціальність військову, все ж таки пішов снайпером... Він став одним з найкращих», — розповів нам Олександр Миколаєнко.
Боронити країну «Капелан» , батко чотирьох дітей пішов із перших днів повномасштабного вторгнення РФ, розповів друг Микола Назаренко. З Олександром знайомі понад 30 років. За словами чоловіка, в «Капелана» було загострене почуття справедливості та бажання допомагати.
Зять захисника, військовослужбовець Петро розповів, що Олександр Олівко загинув 5 вересня на позиції від влучання FPV-дрона.
Олександр Рябоконь
29 серпня 2026 року в Ізюмі Харківської області загинув солдат резерву військової частини А7381 Олександр Рябоконь, 1986 року народження, житель села Станіславчик.
Олександр був солдатом резерву військової частини А7381. Захисник загинув 29 серпня 2026 року в Ізюмі Харківської області, виконуючи військовий обов'язок та залишаючись вірним присязі. У полеглого воїна залишилися мати Марія Іванівна, дружина Юлія Володимирівна, діти, рідні та близькі.
Олександр Салюк
Народився Олександр Салюк 5 вересня 1992 року у с.Радівка. Після закінчення місцевої школи навчався у Чернівецькому профтехучилищі, потім – на кухаря в ВПУ №32 с.Гущинці. До війни працював різноробом в Корделівці та Калинівці.
До війська Олександра мобілізували в червні 2026 року. Після проходження навчання військовослужбовець вступив у свій перший бій, у якому загинув.
Олександр Стеценко
Оборонець народився 23 лютого 1968 року та походив із села Війтівці (Жданівська сільська громада, Хмільницький район, Вінницька область). За наявними даними, боєць вважався зниклим безвісти під час виконання завдань у районі населеного пункту Попів Яр Краматорського району Донецької області.
Роман Мамонов
Роман навчався у Гніванській загальноосвітній школі №2, після чого здобув робітничу професію у Гніванському професійному ліцеї. Упродовж життя працював у будівельній сфері, зокрема плиточником. За словами земляків, до роботи ставився сумлінно та відповідально.
Серед його захоплень були агрономія та випікання. Рідні й близькі згадують Романа як добру, щиру, світлу та товариську людину, яка завжди була готова підтримати й допомогти.
24 квітня 2026 року Роман Мамонов став на захист України. Він проходив військову службу на посаді солдата, стрільця 1-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А3425.
Руслан Халмурадов
Руслан народився 12 вересня 1976 року в Туркменістані, але згодом разом із родиною переїхав до Жмеринки. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався у школі №5, а до початку великої війни майже 20 років пропрацював будівельником, штукатуром на залізничному підрозділі БМЕС.
24 лютого 2022 року добровільно долучився до війська.
Службу проходив у складі 56-ї бригади, 21-го окремого мотопіхотного батальйону.
Сергій Борбенчук
Військовослужбовець понад два роки вважався зниклим безвісти. Сергій Борбенчук був уродженцем Шендерівки та проживав у Підлісному Ялтушкові Барської громади. Після закінчення Шендерівської школи він здобув професію електрика у Стеблівському ПТУ-39.
На військову службу Сергія Борбенчука призвали 25 лютого 2022 року, у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Захисник служив старшим навідником гармати артилерійського взводу та виконував бойові завдання із захисту України.
Сергій Зиза
Від 2 березня 2025 року рідні чекали на звістку про воїна, який вважався зниклим безвісти.
Лише 4 вересня 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили його особу та загибель поблизу Басівки на Сумщині під час штурмових дій.
Тарас Маляренко
Тарас Маляренко народився 11 березня 1983 року у Вінниці. Навчався в середній школі №27, а згодом закінчив Вище професійне училище №11 за спеціальністю «Слюсар-електрик з ремонту електроустаткування».
Після проходження строкової служби в армії Тарас працював у ТОВ «Аріта». З дружиною Іриною виховував двох синів, яким зараз 16 та 12 років.
Чоловік пішов боронити країну у березні 2022 року. Спершу він служив у 379 окремому батальйоні охорони та обслуговування, де відповідав за забезпечення підрозділів боєприпасами та оснащенням на різних ділянках фронту.
Згодом головний сержант долучився до лав 109 окремої бригади територіальної оборони. На посаді гранатометника він мужньо виконував завдання на Донецькому напрямку.
Загинув Тарас Маляренко 15 травня 2025 року поблизу села Стара Миколаївка Краматорського району.
Юрій Боровий
Юрій Іванович народився 4 травня 1978 року в селі Остапківці Немирівського району Вінницької області. Закінчив місцеву школу. Після навчання працював трактористом у колгоспі.
У 1999 році Юрій створив сім'ю та переїхав до села Побережне Вінницького району. Згодом у подружжя народився син Дмитро.
У 2025 році Юрія Борового мобілізували до лав Збройних Сил України. Він служив гранатометником гірсько-штурмового відділення військової частини А3892.
1 вересня 2026 року життя воїна обірвалося.
