У селищі Щурі на Вінниччині зареєстровані троє людей. Фактично ж постійно проживає одна — 76-річна Галина Майстер. Суспільному жінка розповіла: колись тут було понад десять житлових будинків, нині ж більшість хат — порожні.
Як живе єдина мешканка майже безлюдного селища та хто їй допомагає — у сюжеті Суспільного.
Село Щурі належить до Копіївського старостинського округу Тульчинської громади. Дорогою до будинку 76-ї річної Галини Майстер — зарослі та напівзруйновані хати. У селищі залишилася вона одна. Тут, каже, народилася і прожила усе життя. Раніше населений пункт називали хутором Щурівка.
"Тут було 10 хат, 10 будинків. І люди тут були. В школу ходили в Зарічне туди через Греблі. На роботу теж в Зарічне ходили", — розповіла жінка.
Магазину, школи чи інших закладів у Щурах не було. По продукти та у справах люди ходили до сусідніх сіл. З часом одні виїхали, інші померли. Останні сусіди, розповідає жінка, залишили село кілька років тому.
"Сусідка вийшла заміж — пішла в село років 10 вже. А син її був — знайшов в Нестерварці якусь жінку і пішов туда", — згадує Галина.
На подвір’ї Галини Майстер — собаки та кіт. Через стан здоров’я жінці складно самостійно поратися по господарству. Воду потрібно приносити з криниці, продукти — замовляти через соціальну працівницю або рідних.
"Хата пуста он стоїть — хазяїв нема. Он повмирали. Нема нікого. Собаки тільки і то, якби ще хто виніс їм їсти. Виходжу на сходи — посиджу та й йду лягаю, бо не можу. Та й все. І що ж тут? Треба чекати та й йти туди вже у вишеньки по ближче до Дмитрівни".
Донька Галини Майстер — Зоя Темна, — розповіла Суспільному, що приїжджає до мами, коли є можливість. Допомоги жінка потребує щодня: принести води, приготувати їжу, прибрати, попрати .
"Добратися сюди далеко: ні заїхати, ні виїхати. Тут ні магазинів, нічого. Треба просити. Привозити щоразу. Був ще мій брат трохи коло неї. А зараз нема — забрали на війну. Прошу: то сестру, то найняли соціальних — вони привозять, що треба, то я приводжу, але зараз мама взагалі не може", — пояснює труднощі перебування в селі донька.
Будинок Галини Майстер — один із небагатьох, де видно, що живуть люди: біля нього прокошена трава. Решта подвір’їв, каже Зоя Темна, заростають, бо доглядати їх нікому.
За словами старости Олени Чорної, колись у Щурах було 11 житлових будинків. Через те, що тут немає інфраструктури, родини виїжджали до більших сіл. Люди старшого віку також поступово залишали свої оселі — їх переселяли ближче до Копіївки, де було легше доглядати.
"Оскільки далеко від населених пунктів, де можна навчатися — дітей тут давно не було. Одна сімʼя, яка тут була і мала дітей — вони перебрались в Копіївку, поближче до школи і там діти навчались, закінчували школу. Люди старіли, а житлові будинки доглядати не було кому, тому ми переселяли їх до Копіївки, підшуковували їм будинки і потім ховали. І так поступово сталося, що в сьогодні тут зареєстровано три людини, а фактично проживає тільки одна жінка", — пояснила Олена Чорна.
Газу та централізованого водопостачання у Щурах немає. Олена Чорна розповіла: через малу кількість жителів провести комунікації до селища фінансово не змогли. Будинок Галини Майстер опалюється грубкою. Дрова їй допомагають заготовляти та привозити від старостату.
"Син воює, тому два роки підряд ми під час благоустрою стараємось завезти їй дрова. Це літо теж будемо заготовляти".
Пенсію жінка отримує на картку, а зняти гроші допомагають рідні або соцпрацівниця. Сама Галина Майстер каже: найбільше бракує людей поруч. На подвір’ї є лавка і стіл, але поговорити вже немає з ким.
"Що ж я зроблю, як батьки тут побудувалися і жили. То вже мушу тут сидіти — де подінуся".
Попри відсутність сусідів, каже Галина Майстер, переїздити з будинку, де народилася і прожила все життя, не планує. Староста Олена Чорна каже: готові прийняти внутрішньо переміщених осіб, тих, хто втратив дім через війну. Можливо, саме вони вдихнуть нове життя у селище, де сьогодні живе лише одна людина.
