У селі Стіна Томашпільської громади, що на Вінниччині, досі зберігають традицію спільного випасу корів. Місцеві називають череду "колією". Тварин господарі пасуть по черзі: скільки корів має родина, стільки днів на місяць і виходить на пасовище. Як минає день пастухів — дізнавалося Суспільне.
Як розповіла Суспільному місцева жителька Оксана Депутат, раніше у селі було п’ять черед. Нині залишилася одна велика і ще дві менші — приблизно по 20 корів. Люди продають худобу, бо тримати її стало невигідно.
"Є в людей, що забирають пасовища — нема де пасти. Вдома тримати — це дуже тяжко. Це в жолоб і з лотка. Нас батьки підтримують. І ми ще вдвох, то мусимо тягнути", — розповіла Оксана Депутат.
У череді, яку жінка пасе разом із чоловіком — 34 корови. Розповіла, що зазвичай буває 35-36 тварин, три з яких — належать їхній родині. Четверта корова залишилася вдома, бо має телитися.
День, як розповіла Оксана Депутат, починається о п’ятій ранку. Спершу — хлів, доїння та здача молока. О шостій приїздить молоковоз. За літр молока платять 12 гривень.
"Це дуже принизлива ціна, тому що зараз усе дорого: посіяти, обробити, покосити і привезти. А бензин який дорогий. Це багато", — сказала Оксана Депутат.
О восьмій ранку господарі збирають корів і виганяють до центру села. Звідти пастухи женуть худобу на вигін. Нині — на гору, де є зелена трава. Влітку, коли там сухо, корів ведуть у яр, де прохолодніше і є пасовище.
"Люди самі пригонять в центр села, і ми тоді збираємо всіх корів докупи і женемо сюди на гору", — розповіла Оксана Депутат.
Василь Депутат показав, що взяв із собою на пасовище. У рюкзаку — плащі, запасна куртка, хустина, вода та ніж. Ним, за слвоами чоловіка, можна вирізати палицю для корів. Пасти худобу чоловік почав ще в дитинстві, коли ходив до школи.
"З дитинства. Я ще в школу ходив. Худобу тримати — це вже звичка. Куди діватися. Не будеш тримати, то не будеш вже пасти. Робота не важка", — розповів Василь Депутат.
Чоловік розповів, що за день пастух може пройти до 15 кілометрів. Найважче — пасти кілька днів поспіль, якщо немає кому підмінити хоча б на пів дня.
Кожну корову в череді знають за власником, деяких — за кличкою. Якщо тварина захворіла або поводиться незвично, про це повідомляють господарям.
"Знаємо точно, де чия корова. Вже хазяїну треба сказати сьогодні, що корова гуляє. Є корова, яка захворіла, то хазяїн каже: подивіться, чи вона паслася, чи вона лягає, чи що воно як. Ну і по кличці деяких знаємо, що крикнула — і вона вертається", — розповіла Оксана Депутат.
Додому пастухи повертаються не одразу. Спершу треба дати коровам відпочити біля річки. Тут корів, яких потрібно подоїти, забирають господарі. Близько 15:00 їх знову виганяють на пасовище. Про це розповіла місцева жителька Галина Гончаренко, яка чекала на свою худобу.
"Доїмо тричі на день: рано, в обід і ввечері. Вони гарно пасуть, і ми гарно пасемо. Всі стараються гарно пасти, бо за рахунок цього ми живемо. Дуже жалко, що молоко дешеве. Ми дуже трудимося. Зараз пальне таке дороге. А молоко по 11 гривень", — сказала Галина Гончаренко.
Череду пасуть до восьмої вечора. Оксана та Василь Депутати залишаються з нею на пасовищі. Кажуть, що головне — напасти корів так, щоб господарі ввечері були задоволені надоєм.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
