Майстриня з села Біла Ямпільської громади Мирослава Болтян уже 16 років займається петриківським розписом, перетворюючи звичайні побутові речі на мистецькі об’єкти. У її доробку — сотні розписаних глечиків, дощечок, хлібниць і меблів, а сама майстриня переконана: петриківка — це не малювання, а письмо, у якому кожен мазок має значення.
Про свій шлях у мистецтві, секрети техніки петриківського розпису та те, як творчість допомагає переживати складні часи, Мирослава Болтян розповіла Суспільному.
"Я не знала, як тримати пензлик"
За словами Мирослави Болтян, шлях до петриківського розпису був непростим. Вона розповіла, що до вступу у вінницьке училище №5 не мала жодного художнього досвіду.
"Я взагалі не вміла малювати. Не знала, як тримати пензлик, чим гуаш відрізняється від темпери. У мене були тільки олівці та фломастери. Коли вперше побачила петриківський розпис — іграшки, хлібниці, дощечки — я зрозуміла: хочу бути тут", — сказала майстриня.
Навчання тривало три роки й вимагало повної віддачі. Першою повноцінною роботою Мирослави стала розписана кухонна дощечка, яку вона подарувала матері. Ця річ збереглася й донині.
"Петриківка — це не малювати, а писати"
Мирослава Болтян переконана, петриківський розпис — це не спонтанне малювання, а точна й послідовна робота, де кожен мазок має значення.
"Я завжди кажу: це не малювати, це писати. Тут не можна поспішати чи “замазати”. Якщо рука не відчуває — нічого не вийде", — пояснила вона.
Робота починається з фону, а вже потім з’являються квіти, листя, ягоди й птахи. Майстриня використовує гуаш або темперу — акварель для петриківки не підходить, адже не дає потрібних кольорових переходів.
У колекції Мирослави — десятки пензлів, кожен із яких призначений для окремого елементу. Частину інструментів вона виготовляє власноруч.
"Є пензлики з котячої шерсті, зі свинячої, з білки. Із котячої шерсті їх називають “кошачки”. Багато з них - саморобні. Нас колись вчили, як їх робити самим", — сказала майстриня.
Під час роботи вона тримає в руках одразу кілька пензлів, ще з десяток — поруч.
Окреме місце у творчості Мирослави Болтян займають глечики з чорним фоном і яскравими квітами — серія, що з’явилася під час війни.
"Хотілося світла. Тому ромашки, соняшники, голуби. Нехай навіть на чорному — але про життя", — розповіла вона.
За словами майстрині, розпис допомагає їй переживати важкі емоції, заспокоює й повертає відчуття часу.
Мирослава розповіла, що для петриківського розпису не обов’язково мати початкові навички, головне — бажання й терпіння.
"Я не вміла малювати зовсім. Але якщо людина хоче — вона навчиться. Петриківка вчить терпінню, любові й вірі в себе", — додала вона.
Сьогодні в домі майстрині розписані меблі, хлібниці та підставки під вазони. У планах — разом із мамою розписати кухню.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
