Майору Збройних сил України Ярославу Фіногенову — 32 роки. Він служить у війську вже понад сім років, нині очолює групу цивільно-військового співробітництва Вінницького обласного ТЦК та СП. 24 лютого 2022 року внаслідок вибуху боєкомплекту він утратив обидві ноги. Попри це, повернувся до служби, займається ветеранським спортом і продовжує допомагати військовим та їхнім родинам.
Про це повідомляє онлайн-медіа АрміяInform.
Початок війни і поранення
Удосвіта 24 лютого 2022 року Ярослава разом із побратимами підняли по тривозі. Військова частина зазнала ракетного обстрілу, боєкомплект вибухнув.
"БК вибухнув і… знайшов мене", — згадує військовий.
Внаслідок вибуху він отримав поранення, разом із ним травмувалися й інші військовослужбовці, були загиблі. Через значну крововтрату зупинялося серце, відмовляли внутрішні органи. Понад тиждень Ярослав провів у реанімації.
Після цього розпочався тривалий шлях лікування та реабілітації — в Україні й за кордоном. Наприкінці літа 2023 року він повернувся до Вінниці після протезування в Японії.
За словами Фіногенова, українські фахівці з протезування не поступаються закордонним, а в окремих напрямах навіть мають більший практичний досвід.
Реабілітація через спорт
Повернувшись в Україну, Ярослав почав займатися спортом. Спершу відвідував тренажерний зал із ціпком, але згодом зрозумів, що більше не потребує його.
"Одного разу просто забув ціпок у спортзалі — і зрозумів, що він мені більше не потрібен", — сказав військовий.
Наприкінці 2023 року він узяв участь у перших ветеранських змаганнях, зокрема у відборі до міжнародних турнірів. Згодом виступав на Invictus Games, Іграх ветеранів, змаганнях зі стронгмену та багатоборств. У 2024–2025 роках у складі збірної представляв Україну на міжнародних змаганнях в Іспанії, де здобув кілька призових місць.
За словами Фіногенова, ветеранський спорт є одним із найефективніших інструментів фізичної та психологічної реабілітації, адже допомагає ветеранам не замикатися в собі.
"Спорт — це класний спосіб реабілітації, і зараз в Україні стільки ветеранських змагань, що ти за ними просто не встигаєш, хоча хочеться їздити на всі", — пояснив ветеран.
Служба в ТЦК і робота з родинами військових
Після поранення Ярослав міг продовжити службу лише в територіальному центрі комплектування. Він погодився на пропозицію і нині відповідає за цивільно-військове співробітництво на Вінниччині.
"Після важкого поранення був час, коли я взагалі не розумів, як я маю повернутися до життя: після госпіталю, лікарні, де всі були такі, як я, без кінцівки чи двох, грубо кажучи. Ти звикаєш до цього середовища, і потім складно зрозуміти, як повернутися у світ цивільний", — поділився військовий.
Нині до його обов’язків входить супровід сімей загиблих, полонених і зниклих безвісти військових, а також допомога у вирішенні бюрократичних питань.
"У кожному випадку треба бути максимально по-людяному уважним, бо ми працюємо з дуже вразливими людьми, — зазначає він.
Військовий розповів, що попри позитивні зрушення, система соціального забезпечення ветеранів в Україні залишається складною й часто вимагає значної особистої наполегливості.
Сприйняття ветеранів у суспільстві
Ярослав відверто говорить і про проблеми, з якими ветерани стикаються після повернення до цивільного життя: нерівні умови, бюрократію, страх і недовіру до людей у військовій формі.
"Люди у військовій формі стали для українців тригером, аналогією червоного полотна для бика. Вони вже всіх військових бояться, я не кажу зараз конкретно про ТЦК. Чому так?.. Бо ніхто не готовий помирати. Ніхто не хоче залишити сім’ю напризволяще", — каже він.
За його словами, культуру поваги до ветеранів потрібно формувати з дитинства — через освіту, роз’яснення й соціальну роботу.
"Влітку, наприклад, я ходжу в шортах, бо спека… У моєму дворі один 4-річний хлопчик, киваючи на мої протези, постійно запитує: "Це ракети?". Відповідаю: "Так, братан, ракети". Донька моя також запитувала після поранення, чому в мене такі ноги. Пояснювали, не раз проговорювали це", — пояснив чоловік.
Підтримка родини й друзів, за словами військового, має вирішальне значення. Він розповів, що найкраще його розуміють ті, хто пережив подібний досвід.
"В мене загинуло багато побратимів і товаришів. Так, війна може завершитися на папері. Але в душі вона не закінчиться ніколи", — сказав Ярослав Фіногенов.
Різниця в соціальному забезпечені військових в Україні та за кордоном
Порівнюючи систему соціального забезпечення військових в Україні та за кордоном, Ярослав Фіногенов звертає увагу на різницю у рівні пенсійних виплат. За його словами, ветеран американської армії, навіть без офіцерського звання, отримує близько 6 тисяч доларів пенсії на місяць. Із цієї суми 4 тисячі доларів виплачує структура, у якій він проходив службу, ще 2 тисячі — громада за місцем проживання.
В Україні, за словами військового, ситуація інша. Його цивільна пенсія по інвалідності після поранення становить 17,5 тисячі гривень. Оформити військову пенсію він не може, оскільки для цього необхідно звільнитися зі служби, а відповідно до висновку військово-лікарської комісії він вважається непридатним до подальшого проходження військової служби.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
