Нині він керує дронами на фронті, нищить російську техніку та розміновує територію, де окупанти залишили "подарунки". До повномасштабного вторгнення Олег Шевченко очолював у Святогірську на Донеччині дитячий табір, після переїзду до Вінниці — літній табір "Я Маріуполь. Родина". З 2024 року чоловік добровільно мобілізувався. Про бойовий досвід і мотивацію воювати — військовий розповів Суспільному.
До повномасштабного вторгнення РФ Олег Шевченко працював з дітьми, нині ж — оператор інженерно-саперного взводу мотопіхотного батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
Чоловік розповів, що проживав у Краматорську на Донеччині, у Святогірську очолював дитячий літній табір "Яструбок". Саме там, за його словами, приймали у перші дні українців з окупованих територій. Після переїзду до Вінниці очолював літній табір для переселенців "Я Маріуполь.Родина". Однак нині він, батько трьох дітей, вже понад рік на передовій.
"У 2024 році, коли працював вже в Буковелі в таборі "Чабан" дитячому, прилетіло в Київ у дитячу лікарню "Охматдит". І це було якимось для мене таким, знаєте, маркером, що "Люди добрі, що робите, б'єте по дітях?". І це стало каталізатором", — сказав Олег Шевченко.
Військовий — оператор дрона. За його словами, найкращий і найпотужніший дрон українського виробництва — це "Вампір". Його вважають серйозним на фронті.
"Це нічний ударний дрон, потужний. Він працює вночі, тому що він дуже великий, і вдень можна його дуже легко збити. На "Вампірі" може бути причеплено чотири вибухові пристрої, які там скидаються. Їх загальна вага може бути до 15 кілограмів. Звичайно, там наші вже навчилися, і вішають більше".
Такий дрон може пролетіти понад десять кілометрів, а то й більше. Все залежить від навантаження. Найкраще його відпрацьовувати по скупченню техніки (БТР, БМП, танк).
"Використовувати такий потужний дрон просто по 2-3 військових РФ не є ефективним. Це більше таке ураження по складах, боєприпасах. Скупчення ворога — зараз це такі нечасті мішені, тому що вони навчилися розосереджуватися. Якщо є скупчення, то вже це привід для того, щоб нанести якогось певного серйозного удару", — розповів захисник.
За словами чоловіка, державного забезпечення не вистачає не тому, що не дбають про військових, а тому, що російська армія — потужна.
"Коли в 2022 році, може, ще сміялися з них, там, "рашисти не вміють воювати тощо", то ворога не можна недооцінювати. Навпаки, вони і навчилися воювати, і в них, дійсно, великі можливості теж. На жаль, наразі вони переважають. Так, є постачання, нічого не можу сказати, що ми там прям голі-босі, але його все одно недостатньо".
Олег Шевченко сказав, що потрібно, аби не тільки держава, а й благодійні фонди, суспільство допомагало теж.
З його слів, за майже чотири роки повномасштабної війни росіяни технічно: мають дуже багато дронів, "шахедів", реактивних систем залпового вогню, керовані авіабомби.
"КАБи — дуже багато руйнувань від них наразі відбувається. Було таке, що касета, коли вона впаде і потім розлітається, то багато уражень. Було таке, що і з "Градів" — випадків дуже багато, всі вони неприємні".
За собою чоловік помічає, що почалися проблеми зі слухом.
На фронті Олег Шевченко й сапер. За його словами, серед "подарунків", які залишають військові РФ, це протитанкові міни. Багато з яких старого радянського зразка. При наїзді техніки вони спрацьовують. Якщо вага техніки понад 100 кілограмів, то відбувається детонація відразу.
"Підступно, це коли в будівлях вони підкладають в мікрохвильовку, під ноутбук щось. Ну, таке, що ви берете, і воно спрацьовує. Або розтяжки, яких не видно, або при відкритті дверей. Треба звертати увагу абсолютно на все".
Закидають російські військові й "Пелюстки". Це протипіхотні міни. Вони, зокрема, спрацьовують або через 40 годин, або лежать до моменту, коли на них наступиш.
"І вони розкидані абсолютно всюди. Тобто треба і цивільним всім в містах, в селах, в населених пунктах звертати увагу на все, де ти, по чому ходиш. Тому що це будуть "сюрпризи" на багато років, на жаль", — розповів військовий.
Найважче для Олега Шевченка на фронті — це не займатися улюбленою справою, не бачити рідних.
"Я звик, що я працюю в соціальній сфері. Я керую дитячими таборами, а не тримаю в руках зброю. Тож, для мене не вистачає тієї частини мого життя, чим я займався. Звичайно, не вистачає родини. Діти сумують, дружина, я за ними, відповідно".
Важко й тоді, коли втрачаєш побратимів.
"З липня мій друг, який служить в морській піхоті, зниклий безвісти. А я не знав про це абсолютно, тому що інша бригада. Переписувалися, спілкувалися. Не завжди є час там спілкуватися. Я думав, що зайнятий і все. А мені сказали, що він БЗ (безвісти зниклий — ред.). Випадки різні, і воно, на жаль, трохи вже є таке відчуття, що ти вже десь якось звик до цього, на жаль. І це жахливо, насправді".
Після переїзду до Вінниці Олег щороку відвідував свій рідний табір "Яструбок" у Святогірську.
"Душа болить за те, що робилося, і багато приємних емоцій там залишилося. І там був класнючий табір, який я робив, і в якому реалізовував свої мрії. На жаль, там більшість споруд розбита. Їдальня знищена прямим попаданням у 2022 році. Інші корпуси течуть вже від того, що ніхто про них не дбає. І зараз ситуація складна. До Святогірська ворог недалеко стоїть".
Якось Олег Шевченко приїхав туди з друзями та залатали вікна. Вночі ж був приліт, і вікна знову повилітали.
На початку повномасштабної війни табір ще приймав переселенців з окупованих територій.
"Ми організували два корпуси, в яких вже було опалення. Я готував табір до зимових змін. І подзвонили представники Святогірської міськради, попросили приймати біженців. Це була перша хвиля. Була Волноваха, Ізюм — звідти люди. Є страшні такі історії. Одна сім'я прийшла просто з Сіверськодонецька в капцях і в халатах. А тоді були такі нормальні морози, насправді. Є така історія, що виривалися двома машинами. Одна доїхала, друга — ні. Половина родини доїхала, половина не доїхала", — розповів чоловік.
У таборі перебували до початку березня. Потім вже дуже низько почали літати російські літаки, почалися обстріли міста й табору, були пошкодження адмінбудівлі. Було відчуття, що вже занадто небезпечно, сказав військовий.
За його словами, наразі ситуація у Святогірську важка.
Працюють декілька магазинів, декілька кафешок. Але закрилися відділення банку, наприклад. Працюють банкомати, відділення Нової пошти працювало. Більшість мешканців виїхала. Але є такі, що залишилися, тому що немає куди".
Олег Шевченко дуже хоче повернутися у рідний Краматорськ. Не раз підіймав з дружиною цю тему.
"Але ж вона каже: "Я вже не бачу. Що ми там будемо робити? Там Донбас розбитий, немає роботи". Я кажу, що закінчиться війна, то будемо думати. Я хотів би повернутися, наприклад, у свій табір. Сподіваємося, будуть іноземні інвестиції в той же Донбас, щоб відбудувати щось. Звичайно, ті міста, які дуже стерті з обличчя землі, то навряд чи, але там у Краматорська, у Святогірська, у багатьох міст є шанси. І хочеться повертатися додому, звичайно".
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
