У Вінниці 21 серпня відкрили меморіальну дошку азовцю Юрію Поліщуку на псевдо “Жужик”. Встановили її на фасаді будинку по вулиці Зулінського, де виріс оборонець. Він пішов захищати Україну добровільно. Загинув торік під Бахмутом.
Сестра бійця Віта Поліщук розповіла, що 21 серпня їхньому Юрасику мало б виповнитися 26 років.
"Він частинка мене, частинка моїх дітей. Я дуже ним пишаюся і дуже його люблю. В нас було дуже гарне дитинство, наші батьки нас плекали, любили і виховали нас гідними людьми", — розповіла Віта Поліщук.
У день народження Юрія на фасаді будинку родина встановила меморіальну дошку на його честь. Зібралися рідні, друзі та побратими азовця
"Ми його дуже любимо і ніколи не забудемо", — сказав батько Андрій Поліщук.
Після урочистого відкриття спільну молитву прочитали побратими з полку “Азов”.
Військовий на псевдо “Ваха” розповів, що познайомився з Юрієм на бойовому завданні у жовтні 2024 року. За його словами, "Жужик" був щирим та життєрадісним.
"Як для першого виходу, він показав себе досить непогано. Бо, дійсно, це війна, це дуже складно, не кожен розуміє, куди він потрапляє. Класний, веселий, навіть на позиції, коли було досить важко, коли до наших сил було досить далеко і ми були одні, то він був на позитиві", — розповів "Ваха".
Загинув Юрій Поліщук 26 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання у Леонідівці Бахмутського району на Донеччині.
"Я знаю, що там був не зовсім рівний бій. Сили противника переважали, їх було більше в 10 разів. На жаль, це важка втрата для нас, він не один загинув, там ще двоє загинули", — сказав побратим.
За словами матері, від сина залишилися меморіальна дошка на стіні і куточок пам’яті у квартирі: фото, речі, книги.
"Це його речі, які нам привезли хлопці звідти. Це його речі, в яких він був у Києві, в яких я його останній раз обнімала, і тоді вже хлопці привезли. Кожен ранок я їх обнімаю. Вони навіть пахнуть ним", — розповіла Інна Поліщук.
Юрій за фахом був інженером-енергетиком. На захист країни став добровольцем. Про своє рішення рідних повідомив телефоном.
"Каже: "Мамо, я йду в "Азов". Я зразу розплакалася в трубку. Він каже: "Мамо, я не прошу, щоб ви мене відпустили. Я просто кажу вам, що піду, і хочу, щоб ви мене підтримали". Він такий задоволений був, як ото дитина, що збирає іграшки. Так само це: треба рукавички — купили рукавички. Він їх фотографує, посилає хлопцям. Він завжди казав, що хтось ж має захистити нас: "Якщо не ми?". Він завжди казав: "Якщо взяти тата і мене, то хіба той тато зможе бігати з тими рюкзаками, з тих окопів вискочити, захистити нас. Ми молоді можемо, в нас більше сили й енергії є", — розповіла Інна Поліщук.
Коли син проходив курс молодого бійця, тоді вони бачилися востаннє. У Києві Юрій передав матері шеврон.
"Він мені тоді в Києві передав і сказав: "Бережи, мамо, це на перемогу. Тепер бережу тільки один шеврон".
Останній свій бій Юра прийняв 26 жовтня. Саме цього дня й обірвався зв’язок із сином.
"Юрчик написав мені смс, що "Ми збираємося, будемо виходити, я вас дуже люблю, скоро повернуся". Я йому відписала, що ми теж його дуже любимо, будемо чекати. І він ще прочитав цю смс о 3:46 ночі і потім вимкнув телефон", — розповіла Інна Поліщук.
Спершу Юрій вважався зниклим безвісти. 19 листопада 2024 тіло оборонця привезли у Вінницю. Похований боєць на Сабарівському кладовищі.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
