Як налагоджений процес реабілітації, які виклики стоять перед лікарями та що допомагає пацієнтам повертатися до повноцінного життя — про це в ефірі "Українського радіо" розповіла голова Закарпатського осередку Українського товариства фізичної та реабілітаційної медицини, лікарка фізичної та реабілітаційної медицини Ужгородської міської клінічної лікарні Катерина Зінов’єва.
За словами лікарки, в Україні реабілітація існує з 2003-2005 років, коли у Львівському університеті фізичної культури з'явилися перші колеги з Канади, які адаптовували навчання для майбутніх фізичних терапевтів.
"Тоді фізичних терапевтів і ерготерапевтів майже не залучали. Їх просто не було у достатній кількості. Лікарі ЛФК працювали окремо, а фізична терапія як окрема галузь тільки починала формуватися", — пояснює Катерина Зінов'єва.
Катерина Зінов’єва закінчувала Ужгородський медичний університет, як лікар-психотерапевт, а потім здобула другу вищу освіту у Львівському університеті фізичної культури у 2009-2011 роках. Каже: тоді це називалося реабілітація, а згодом стало фізичною терапією.
"Дійсно, було важко, тому що не сприймали і не розуміли, хто такі реабілітологи. Тоді взагалі не йшлося про фізичних терапевтів та ерготерапевтів. Їх вважали інструкторами з ЛФК або масажистами, хоча насправді це було зовсім не так", — каже лікарка.
Як в Україні змінювалася реабілітація
За її словами, з початку російської агресії у 2014-му році зросла кількість поранених військових, але розуміння того, що реабілітація є невід’ємною частиною лікувального процесу, ще не було.
"Хоча багато хто не сприймав і не розумів, що таке війна, її наслідки відчувалися поступово. Військових, які потребували реабілітації, ставало більше, але тоді фізичних терапевтів та ерготерапевтів допускали набагато менше. Лікарів фізичної реабілітаційної медицини ще не було, були лише лікарі ЛФК та фізіотерапевти", — розповідає Катерина Зінов'єва.
Зараз Катерина Зінов’єва працює лікарем фізичної реабілітаційної медицини в Ужгородській міській багатопрофільній клінічній лікарні, а до цього була на посаді завідувачки відділення фізичної та реабілітаційної медицини в обласному центрі нейрохірургії та неврології.
"У відділенні фізичної та реабілітаційної медицини в обласному центрі нейрохірургії я здобувала практичний досвід. Ми відкривали перше відділення разом з керівництвом лікарні, активно долучали фахівців, навчалися, їздили вчитися. Це було важко, але досвід безцінний», — ділиться лікарка.
Війна в Україні стала не тільки трагедією для мільйонів людей, але й каталізатором змін у багатьох сферах, зокрема, в медицині та реабілітації, каже Катерина.
"У 2019 році з’явилася спеціалізація лікарів фізичної та реабілітаційної медицини, а з 2020-го реабілітацію включили до програми фінансування Національної служби здоров’я України. Це дозволило створювати мультидисциплінарні команди", — розповідає Катерина Зінов'єва.
У таких командах працюють лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, фізичні терапевти, ерготерапевти, психологи, логопеди, терапевти мови і мовлення.
"Реабілітація — це не просто масаж чи фізичні вправи"
"Ми можемо мати найкращі тренажери, але без підготовленого фахівця реабілітації не буде. Важливо знати, які вправи робити, які втручання застосовувати, які засоби потрібні. Це вимагає знань з фізіології, анатомії та біомеханіки. Реабілітація — це складний процес, який потребує глибокого розуміння стану пацієнта та відповідного підходу до його лікування",— пояснює лікарка.
Попри покращення умов, залишається чимало викликів. Один із них — брак підготовлених фахівців.
"Згідно з підписаним договором, персоналу вистачає, але на практиці його завжди недостатньо, особливо на гострому етапі. Ми можемо мати найсучасніше обладнання, але якщо не буде добре підготовленого спеціаліста, то реабілітація не буде ефективною", — наголошує Катерина. За її словами, реабілітаційні відділення тепер є не тільки у спеціалізованих центрах, а й у багатопрофільних лікарнях.
Попри значні досягнення, є ще багато проблем. Нестача кадрів, складна система звітності перед Національною службою здоров'я України, емоційне вигорання лікарів — це лише частина викликів для лікарів.
"Робота складна і вимагає великої віддачі. Це нелегка робота, і пацієнти часто зневірюються, особливо ті, хто проходить багато етапів реабілітації. Наше завдання — підтримати їх психологічно та допомогти побачити результати, навіть якщо вони здаються незначними", — розповідає Катерина Зінов’єва.
Вона наголошує, що важливо розвивати програми підтримки медичного персоналу, а також забезпечувати безперервне навчання спеціалістів.
"Ми бачимо, що система реабілітації розвивається. Але для того, щоб вона стала ще ефективнішою, потрібно більше підготовлених фахівців, краща матеріально-технічна база та розуміння того, що реабілітація — це не просто додаткова опція, а необхідна частина лікування", — каже Катерина Зінов’єва.
За її словами, попри труднощі, реабілітація на Закарпатті розвивається та вдосконалюється. "Зараз підписано новий пакет медичних гарантій від Національної служби здоров'я України. Ми починаємо розвивати центр психічного здоров'я, який включатиме роботу з гострими стресовими реакціями та психічними захворюваннями. Це великий крок вперед".
Лікарка додає: зараз в Україні формується унікальний досвід роботи з черепно-мозковими травмами, контузіями, ампутаціями, якого у фахівців за кордоном немає. "Я навчалася в Німеччині, Австрії, США, Польщі. Закордонні колеги відкрили для нас доступ до онлайн-платформ, які раніше були платними. Тепер ми ділимося досвідом з ними", — пояснює лікарка.
За словами Катерини Зінов'євої, закарпатські фахівці роблять все можливе, щоб допомогти пацієнтам повернутися до повноцінного життя. І одним із важливих аспектів є мотивація самих пацієнтів. "Один з пацієнтів, військовий з Миколаєва, після спінальної травми почав бігати. Інший після важкої шийної травми став інструктором активної реабілітації.
"Коли пацієнт починає знову ходити — це найбільша нагорода"
"У нас був військовий із Миколаєва, який приїхав із травмою хребта. Спочатку він не міг ходити, але завдяки наполегливій роботі і допомозі реабілітаційної команди зміг стати на ноги. А нещодавно він написав мені, що почав бігати!", — розповідає Катерина.
Ділиться ще однією історією про бійця на позивний "Єнот". "Він мав важку травму хребта, пролежні. Спочатку не міг самостійно рухатися, але поступово відновив контроль над тілом. Зараз він працює інструктором першого контакту для людей на кріслах колісних і допомагає їм адаптуватися до життя. Це надихає і доводить, що реабілітація працює", — підкреслює вона.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp, TikTok
