Цього дня, 12 лютого 2025 року, минає 10 років з дня загибелі офіцера 128 окремої гірсько-штурмової бригади Віталія Постолакі. Військовослужбовець загинув, прикривши собою побратима.
Про це Суспільному розповів заступник начальника штабу Оперативного командування "Північ" полковник Микола Журавльов, який з 2015 до 2017 року був військовим комісаром Ужгородського ОМВКОб'єднаний міський військовий комісаріат — орган місцевого військового управління, який з лютого 2022 року переформовано в Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП)..
За його словами, підполковник Віталій Постолакі загинув 12 лютого 2015 року в бою під Дебальцевим на Донеччині. Офіцер прикрив собою розвідника на позивний "Птах", коли боєприпас розірвався поряд з окопом.
"Віталій Постолакі загинув двічі. Один раз: снаряд попав в бліндаж, він загинув. Після того тіло покійного хотіли перевезти в Артемівськ (зараз Бахмут — ред.). І знову попала міна в цей автомобіль і він вдруге, можна так сказати, загинув. Були великі пошуки, залучалися і дніпровські волонтери і органи військово-місцевого управління, а саме полковник Калашников, який тоді обіймав посаду обласного військового комісара Дніпропетровської області", — розповів Микола Журавльов.
Тіло Віталія Постолакі з міста Дніпро до Ужгорода доправили військовим літаком. Поховали офіцера 12 березня 2015 року на Пагорбі Слави.
"Це був один з перших для мене військовослужбовців, яких я ховав як військовий комісар. Ми зустріли літак з тілом Віталія почесним караулом. Було важко проводжати в останню дорогу мужнього офіцера", — згадує Микола Журавльов.
В коментарі Суспільному пресофіцер 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Ярослав Галас розповів, що Віталій Постолакі не був кадровим військовим, а мав спеціальність викладача німецької мови. Певний час Постолакі був депутатом обласної ради та займався бізнесом.
"Одразу після окупації Криму Віталій прийшов у військкомат і написав рапорт про вступ у ЗСУ. Однак йому, 49-річному майору запасу, відмовили. Через якийсь час Віталій написав ще один рапорт, а після відмови — ще один. А коли відмовили втретє, написав безпосередньо міністру оборони й начальнику Генштабу. Після цього Віталія нарешті взяли в 128-му бригаду, де він очолив підрозділ контррозвідки", — згадує Ярослав Галас.
Із серпня 2014-го року Віталій Постолакі на позивний "Апостол" постійно перебував на передовій у Дебальцевому.
"Йому лише раз, чи двічі вдалося приїхати додому в короткострокову відпустку. Згодом рідні розповіли такий символічний епізод: у кінці останньої відпустки, коли Віталік уже попрощався й вийшов із квартири, щоб їхати на вокзал, шлейка рюкзака зачепилася за перила сходів і смикнула його назад. Наче якась сила не хотіла відпускати з дому", — каже пресофіцер Закарпатської бригади.
15 травня 2015 року президент України Петро Порошенко нагородив Віталія Постолакі орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно): "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі".
У березні 2021 року військовому посмертно присвоїли звання "підполковник". Також в Ужгороді названа одна з площ на честь Віталія Постолакі.
"Коли я спитав Віталіка: "Чому ти вирішив добровільно піти на Донбас? У чому причина?" Він задумався на хвилинку (видно, не хотів відповідати пафосно) й сказав: "Захотілося проявити себе. Останній сплеск адреналіну". І ми обидва розсміялися, бо зрозуміли, що це тільки жарт, а справжня причина інша", — додав Ярослав Галас.
У Віталія Постолакі залишилася дружина та двоє доньок.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp, TikTok
