Звільнений з російського полону морський піхотинець Сергій Смолєнцев проходить реабілітацію після 4 років та 2 місяців неволі. У 2019 році пішов добровольцем у військо в 36 бригаду імені адмірала Михайла Білинського. У 2022 — провів у оточеному росіянами Маріуполі на заводі імені Ілліча 46 діб. Коли підрозділ залишився без боєприпасів та їжі, отримали наказ йти на прорив.
Як військовий потрапив у полон, і що допомагало пережити важкі обставини, він розповів вже під час реабілітації журналістам Суспільного.
Уродженець Миколаєва Сергій Смолєнцев розпочав службу в морській піхоті за кілька років до повномасштабної війни. З початку вторгнення РФ його підрозділ опинився в одному з епіцентрів боїв — на заводі імені Ілліча в Маріуполі.
За словами військового, підприємство щодня зазнавало авіаударів та масованих обстрілів, через що українські захисники постійно зазнавали втрат. Разом із Сергієм у бункері перебував його побратим Андрій Соскида, який пізніше загинув під час спроби вийти з оточення.
«Були ми на заводі 46 днів. Повністю відрізані. У нас закінчились снаряди, боєприпаси, закінчилась їжа. Командування прийняло рішення йти на прорив. Одного з хлопців, мого механіка-водія, поранили. Зі мною був ще поранений головний сержант нашої батареї. У нас не було вибору, ми здалися», — розповів Сергій.
Під час затримання пораненому механіку-водію прострелили обидві ноги. Росіяни оточили групу й взяли бійців у полон. Пізніше Сергій дізнався, що його поранений побратим вижив — його обміняли раніше, і вони вже зустрічалися у Львові.
Зв'язок із Сергієм обірвався 6 квітня 2022 року. Батьки військовослужбовця понад тиждень не мали жодної інформації про його долю.
«Нам про полон стало відомо буквально 12 числа. Нам із частини зателефонували й сказали, що у Фейсбуці виклали відео росіяни, наче там син. Цілий вечір крутили відео, розкадровку робили, збільшували, зменшували. Впізнали», — ділиться батько захисника Юрій Смолєнцев.
Батько зазначає, що витримати невизначеність допомагала віра в те, що син повернеться й не зламається. Двоюрідна сестра військового Наталія Медвідь згадує, що родина переглядала списки кожного обміну й сподівалася побачити прізвище Сергія. Згодом інформацію про стан бійця батькам передавали побратими, які поверталися з неволі.

Перші пів року полону Сергій Смолєнцев провів у колонії в місті Камишин, де бранці зазнавали постійних побоїв, катувань дубинками та електрошокерами.
«Далі нас автозаками етапували в Володимирську область, у селище Пакино. Ну, там прийомка була полегшена, вже так сильно не били, більше був психологічний вплив. О 6 ранку підйом, зарядка. Спортом займатися нам заборонили. Потім снідали, нам включали радіо, кожен день одне і те ж протягом цих чотирьох років. Щоб не зійти з розуму, ми придумовували собі заняття. Так як ми були всі з різних куточків України, то кожен розповідав про своє місто, був вечірній "перегляд" кінофільму ніби. Хтось з хлопців вставав і розповідав, всі навколо сиділи, слухали, щоб якось відволіктися», — додає захисник.
За словами морпіха, тривалий час ув'язнених годували поганою їжею. Пізніше раціон змінили, однак бійців змушували з'їдати велику кількість хліба під загрозою покарань — позбавлення їжі або виснажливих присідань усією камерою по 1,5–2 тисячі разів.
Перед обміном кожного військовополоненого змушували зачитувати на відеокамеру заучений текст про нібито належні умови утримання та відсутність претензій до РФ. Після цього бранців завантажили в автозаки та вивезли на процедуру обміну.
«Ми були в напруженні до тих пір, поки не побачили жовто-блакитні прапори. І до нас в автобус не зайшла людина й сказала: "Хлопці, можете розслабитися, ви вже вдома". Сльози були у всіх на очах. А перше, що ми з'їли, це нам всім на обміні дали по яблуку. І це був перший незабутній смак, бо навіть у нас в полоні не було ні фруктів, нічого такого», — згадує військовослужбовець.

Наразі захисник проходить медичне лікування та відновлення. Він скаржиться на головний біль, розлади сну та проблеми з пам'яттю, проте зазначає, що продовжує стежити за кожним обміном і чекає на звільнення усіх побратимів.

За даними Уповноваженого ВР з прав людини, станом на 13 вересня 2026 року Україні вдалося повернути з російського полону 8 823 військових.
Близько 7 тисяч військовослужбовців все ще утримуються у неволі.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp