У селі Лисичово на Закарпатті працює музей-кузня "Гамора" — єдина в Україні водяна кузня. Тут зберігають давні ремесла та знайомлять відвідувачів із побутом місцевих жителів минулих століть. Одним із ковалів музею є 76-річний Михайло, який досі створює підкови. Чим живе трьохсотлітня пам'ятка сьогодні — читайте в матеріалі.
Михайло займається цією справою з 1985 року. Каже, що на одну підкову витрачає від п'яти до семи хвилин. За словами коваля, для роботи метал спочатку розігрівають і розколюють. У кузні використовують волинське та деревне вугілля, адже брикетне, каже чоловік, не дає потрібної температури й не підходить для ковальської справи.
Кузня "Гамора" працює за принципом водяного млина. За словами працівниці музею Ольги Петровці, в Україні це єдиний такий об'єкт. Подібні історичні кузні можна знайти лише в Чехії та Німеччині.
"Лотоки — це дерев'яні скрині, в які попадає вода із своєрідного водосховища, яке в народі називають касня. З лотоків через конусоподібний отвір, який відкривають майстри в кузні, вона попадає на колесо. Колесо таким чином обертається, приводить у рух молот вагою 150 кілограм. Один удар молота має чотири кінські сили. Принцип дії цього колеса — це принцип дії водяного млина", — розповіла Ольга Петровці.
На території музею-кузні також зберігають предмети побуту, якими колись користувалися жителі Лисичова. Серед експонатів — традиційний одяг, ткацький верстат, колиска, інструменти для обробки вовни та інші речі домашнього вжитку.
"Тут зберігається одяг, у який одягалися наші прабабусі, прадідусі. Також ткацький верстат своєрідний, тобто кросна. На кроснах ткали покрівціДовгі та вузькі домоткані килими-доріжки, які використовували для прикрашання підлоги, ліжок або лавиць., рушники. Маємо колисочку, якій більше 150 років і в ній колисалися десь наші прабабусі, прадідусі", — розповіла працівниця музею.
Серед експонатів музею є палиця, яку називали поплюваником і використовували вівчарі. За словами Ольги Петровці, більшість місцевих жителів у минулому займалися скотарством і вівчарством. Також у колекції зберігається пральник — пристрій, яким користувалися для прання одягу до появи сучасної побутової техніки.
Окрему увагу працівниця музею звернула на старовинну скриню, яка свого часу слугувала валізою. За її словами, один із жителів Лисичова вирушав із нею на військову службу. Усередині збереглася довідка, що посвідчувала його особу і фактично виконувала роль паспорта.
Керівник музею-кузні Віктор Петровці каже, що кузня була заснована у XVIII столітті. Спочатку тут працювала паперова фабрика, яку згодом переобладнали під кузню.
"Раніше тут була побудована сама кузня. Тут працювало 24 людей в три зміни. Робили в основному реманент, який призначений для обробітку ґрунту сільського господарства, а також лісового. Звідси навіть відправляли вироби в Угорщину, Румунію, Австрію, Югославію", — розповів Віктор Петровці.
За його словами, нині територія музею продовжує бути важливим осередком життя громади. Зокрема, тут планують провести урочистості для випускників місцевої школи.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp, TikTok
