На Закарпатті п’ятеро братів ромів, попри те, що вдома на них чекали діти — по десять, а в декого й дванадцятеро, вирішили разом боронити землю, де народилися. Для них війна стала історією братерства і втрат: один загинув, інші повернулися пораненими.
Ветеран війни Олександр Дюдя розповів, що у військкоматі їх попередили: хто має проблеми зі здоров’ям, того не візьмуть. Один із братів мав посвідчення людини з інвалідністю, але не показав його, бо хотів піти із братом на війну. "Трохи приховав. Думаю, якби показав — мене б, звичайно, ніхто не взяв", — каже Олександр Дюдя.
"Ми дивилися по телевізору й стежили у Facebook, що відбувається. Прийшли росіяни в Україну й почали вчиняти те, чого їм не треба було робити. Вони знущалися з дітей, з людей, бомбили будинки. Ми це побачили й вирішили їхати захищати наших людей", — розповів ветеран Василь Бумбі.
"Коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення, я перебував у Чехії", — каже Олександр Дюдя. "Мені зателефонував мій брат Василь і ще троє братів — сказали: "Ми йдемо служити". Я відповів: "Чекайте на мене". 24-го все розпочалося, а 26-го я вже сів у автобус і 27-го лютого був удома".
"Ми пішли до військкомату. Нас запитують: "Ви хочете служити?" — "Так". У більшості із нас багато дітей. Глянули на нас, кажуть: "Подумайте, у тебе восьмеро дітей, у того — дванадцятеро. Схаменіться". А ми відповіли: "Ні, ми хочемо, як усі, стояти за свою землю", — розповів ветеран Василь Бумбі.
"Як-от кажуть, разом біду легше пережити. Якщо відверто сказати — важко служити з братами. Дуже важко. На одну хвилину замислюєшся: якби брата поранили? Ти його не залишиш — будеш нести. Це величезна ноша – служити з братами. Ми тоді не розуміли, думали, що так буде легше", — каже Олександр Дюдя.
"Один із наших братів, Мишко, був дуже низенького зросту. Ми отримували зброю: кожен брав складний автомат Калашникова, а він був дуже низенького зросту — 140 см, а може й менше. Ну ми кожен взяли по автомату, а він узяв собі ручний кулемет Калашнікова. Він з двома ніжками такими, от такий високий, брат закинув собі його на плече, а Мишка по землі волочити почало. Було холодно, і хлопці знайшли йому стару шапку. З неї вуха стирчали. Наш командир "Гетьман" сказав: "Оце гроза москалів — вони тремтітимуть", — ділиться спогадами ветеран Олександр Дюдя.
На війні загинув Іван Поп, він служив у Закарпатській 128-й бригаді. "Третій рік, як загинув від прямого влучання. Його неможливо забрати", — каже Василь Бумбі.
За його словами, старший брат має поранення. "Лікувався у Харкові, тепер удома. Ми допомагаємо, чим можемо. Він каже: "Вилікуюся — і знову повернуся".
"Ми всі думали тільки про одне: захистити кожного — і українців, і ромів. Немає різниці. Ми всі живемо на одній землі і маємо захищати всіх",— зазначив Василь Бумбі.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook | YouTube | Telegram | Viber | Instagram | Threads | WhatsApp | TikTok
