Військові Закарпатської 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади вшанували пам'ять загиблих побратимів у боях під Дебальцевим. Солдати поклали квіти й лампадки до пам’ятника, який знаходиться на території 15-го батальйону в Ужгороді.
За словами військового Вадима Азарова, наразі в батальйоні служать близько 20-ти бійців, котрі захищали територіальну цілісність та незалежність України під Дебальцевим. Суспільне поспілкувалося з двома закарпатцями, які брали участь у боях.
Військовий 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону Іван Лешко показав фотографії, які він знімав телефоном, коли був у Дебальцевому.
"У нас тоді один телефон був, — розповів військовий. — Тут є багато, що згадати, передивляючись їх. Багато кого вже немає з тих, хто є на фото, шкода. Багато з них пішли (зі служби — ред.) після закінчення контракту чи після закінчення мобілізації. Після виходу з Дебальцевого, я дав брату телефон і він роздрукував ці фотографії".
Іван Лешко в армії з 2011 року. Від початку українсько-російської війни хлопець боронив українські землі на різних позиціях на сході держави.
"Найважчими в Дебальцевому були останні два місяці, які ми там були, я так думаю, — розповів Іван Лешко. — Коли заїхали на позицію, було спокійніше й тепліше, а потім почалася зима й стало холодно. Не було можливості елементарно піти набрати води, піти за продуктами, відвезти боєприпаси чи випрати форму через періодичні обстріли. Страшно було, скажу чесно".
Військовий каже: досі спілкується зі своїми побратимами: зідзвонюються, листуються, багато хто є в соцмережах..
"Валєра – бойовий медик. Я кажу: з усіх я його досі не забуду, тому що він бойовий медик з досвідом, безстрашний бойовий медик, тому що він завжди йшов туди, де він був потрібний, неважливо, чи то був обстріл, чи не було обстрілу, чи просто вночі потрібна була допомога. Тобто в будь-який час дня чи ночі його розбудили, він брав свою сумочку, таку прикольну мав, і йшов рятувати, надавати медичну допомогу", — розповів чоловік.
Роман Сова воював під Дебальцевим з листопада 2014-го року. Розповів: спочатку десь тиждень був на посту "Федір", який знаходиться в населеному пункті Чорнухине, потім потрапив у Нікішино, де майже цілодобово тривали бої.
"Було важко. Ми старалися набирати воду чи вугілля для того, щоб гріти в приміщенні, вранці, коли ще був туман, тому що потім перейти дорогу було майже неможливо, бо там працювали снайпери".
З Дебальцевого військові виходили, як згадує Роман Сова, звідти, де були активні бої, з населеного пункту Рідкодуб.
"6 лютого ми виходили з повного оточення завдяки нашим розвідникам і частково 30-тої бригади. Вийшли з оточення і потрапили в населений пункт Луганське, там були до наказу про вихід – 18 лютого"
Нагадаємо, Дебальцеве на Донеччині обороняли з кінця липня 2014-го. Воно мало стратегічне значення — як важливий залізничий вузол. Активні бої почалися з січня 2015 року та тривали понад місяць. 18 лютого почалося відведення українських військ. За даними Генерального штабу Збройних Сил України, там загинули 110 українських військовиків, майже втричі більше — отримали поранення, 18 людей зникли безвісти.
Читайте також: Як українські військові виходили з Дебальцевого. СУСПІЛЬНЕ | ВІДЕОНОВИНИ
