35 років тому в Тернополі запрацювала міська рада першого демократичного скликання. Це сталося за півтора року до проголошення Незалежності України. За результатами виборів, які відбулися на початку березня 1990 року, до міської ради увійшли 127 депутатів. Більшість з них були представниками патріотичних громадських організацій, а також Народного Руху України. З чого все починалося, в яких суспільно-політичних умовах працювали і які рішення приймали, кореспондентам Суспільного розповіли тодішній голова Тернопільської міської ради В'ячеслав Негода і депутати.
Павло Сливка був одним із депутатів першого демократичного скликання. Він розповів про передумови, за яких тоді відбувалися вибори Тернопільської міської ради.
Павло Сливка:
Ситуація була тоді складна і напружена. Комуністична влада чинила опір демократичним перетворенням. Особливо ми це відчули на собі, коли стали депутатами міської ради. Починалися демократичні і національно визвольні рухи, створювалися громадські організації. В 1988 році в Тернополі було створено Товариство української мови, "Меморіал", Українська Гельсінська спілка, Український народний рух, який відіграв важливу роль у боротьбі за незалежність України. Всі ці організації ставили питання боротьби за незалежну Україну, за відновлення суверенної незалежної держави.
29 березня 1990 року в приміщенні колишнього будинку політосвіти відбулася сесія міської ради першого демократичного скликання. Її очолював представник "Народного руху" В'ячеслав Негода, за якого проголосували 89 зі 127 депутатів.
В'ячеслав Негода, голова Тернопільської міської ради 1990-1998 років:
Ми всі були безпартійні, але йшли під егідою такого демократичного руху. 85 депутатів це була більшість. Всі інші були ті, що йшли по списку комуністичної партії. Тоді ми розпочинали війну з комуністичним режимом. І що ще цікаво, тоді нам вдалося, фактично, вперше ще й організувати трансляцію сесії. Тоді ще працювало радіо, радіоточки були. Це перша була така спроба відкритої сесії".
Депутатами міської ради першого демократичного скликання були також архітектор Данило Чепіль і редактор багатотиражної газети заводу "Оріон" Євген Бартків.
Данило Чепіль, депутат міської ради 1990-1994 років:
Я сидів в п'ятому ряду. Хлопці також зайняли своє місце. Для нас було дуже важливим займати місце скраю, щоб бігом бігти до мікрофона, щоб виступити.
Євген Бартків, депутат міської ради 1990-1994 років:
Особливо, коли йшлося про перший Декрет, який називався "Про владу", який був прийнятий першим в Україні, і який був підготовлений напередодні опівночі. Проголосували майже одноголосно.
Десять комуністів, по-моєму, були проти. Зняття, перенесення пам’ятників тоталітарної системи — це теж було прийнято рішення вперше в Тернополі. В місті найперше і найрадикальніше почалося перейменування вулиць. Ситуація така зовсім нестандартна була, коли перейменували вулицю Леніна на вулицю Бандери. І на вулиці Бандери опинилося КДБ. Це було ще задовго до Незалежності.
Данило Чепіль, депутат міської ради 1990-1994 років:
Ми взяли на себе місію, як, знаєте, Флорентійська республіка. Універсали писали, декрети про владу, що, фактично, не було властиво органам місцевого самоврядування на той час. Але створили прецедент, дали приклад майже всій Україні, що можна так. Можна викидати одразу стару владу. Тобто від усього відмовлятися, від назв старих будь-яких. Навіть структуру ми міняли, порядок чи комісії, чи ще щось. Все було поміняно. І я думаю, що це найбільше досягнення. Бо сьогоднішні депутати місцевого самоврядування настільки пірнули в безодню того бізнесу і господарських відносин, що десь там вже держава Україна зникає, як в мареві. Ми виступали тут в залі, як представники України, а не просто депутати містечкові такого собі обласного центру.
В'ячеслав Негода, голова Тернопільської міської ради 1990-1998 років:
На той час була система бюджетування, система рішень, які приймалися зверху вниз. Ми розуміли, що нас, як і будь-яку раду, дуже легко можна було поставити в такі умови, в яких неможливо вижити. Тому ми розуміли, що в цій ситуації нам дуже важливо розповсюджувати ці ідеї, ці позиції по всій території України.
Павло Сливка, депутат Тернопільської міської ради 1190-1998 років:
Перший, дуже важливий документ, це Декрет про владу, в якому було сказано, що вся повнота влади на території Тернопільської міської ради переходить до рук міської ради. Це було революційне рішення, тому що завжди справами керував обком чи міськком, а ради були ніби додатком, п’ятим колесом до воза.
На другій сесії прийняли Універсал, де розширили всі пункти наших повноважень. Другим важливим документом було прийнято постанову про визнання на території міста Тернополя національної української символіки. Було визнано прапор національний синьо-жовтий, герб "Тризуб" і гімн "Ще не вмерла Україна".
Також ми прийняли ще один документ — звернення до литовського народу, який проголосив тоді уже національну незалежність.
На нас був шалений тиск з боку міської прокуратури. Міський прокурор дав протест на сесію, щоб відмінити ці рішення. Але ми на другій сесії відхилили цей протест. Гучним було рішення про зняття пам'ятника Леніну. Бо це було вперше в Радянському Союзі.
Федір Полянський, директор Державного архіву Тернопільської області:
Вони повністю змінили радянську владу і запровадили український самоврядний орган. І загалом, якщо ми говоримо про 90-й рік, ще за Радянського Союзу, то треба розуміти, що це був організований український рух опору комуністичній системі. І це було набуття більших повноважень органів місцевого самоврядування. Фактично, вони задали тон іншим міським радам про те, яким чином діяти. Діяти сміливо, демократично, національно.
В'ячеслав Негода, голова Тернопільської міської ради 1990-1998 років:
Це було завдяки активності наших депутатів. Частина з них була комуністична. Серед них були і помірковані, і ті, які просто антиукраїнські і до сьогоднішнього дня, очевидно, такими залишаються. Інша частина, це такі були право-радикальні, які завжди пропонували радикальні рішення. І нам важливо було збалансувати так, щоби рада була дієвою.
Євген Бартків, депутат міської ради 1990-1994 років:
Після 92-го року, в нас було майже дві міські ради в одній міській раді. Була створена радикальна фракція, під сорок людей. І це були люди якраз, які, коли потрібно було, підтримували владу, підтримували виконком, підтримували міського голову. Але, коли бачили, що рішення приймаються не такі, як потрібно громаді тернопільській, а не окремим людям, тут радикальна фракція відіграла свою роль.
Павло Сливка, депутат Тернопільської міської ради 1190-1998 років:
Щоб зробити чинну міську раду мобільнішою, прийняли рішення зменшити кількість депутатів. Спочатку це було добре, бо багато депутатів було, ходили на сесії, активно працювали. А вже десь з 92-го року почали вже не всі ходити на сесії, були прогули. І виникла ідея зменшити кількість депутатів. І ми пішли на це в 94-му році, наприкінці нашої каденції. Зменшили кількість депутатів катастрофічно, зі 127 до 16. Здавалося, ніби це добра справа, бо вже мобільніша стала рада. А я ще був депутатом в другій раді. І коли вже було 16 депутатів, то вже депутатський корпус не відігравав такої важливої ролі, як в першій раді. Тому я вважаю, що в першій раді ми зробили помилку таку. Треба було зменшувати хоча б до 60 чи так, як зараз, до 43, а не до 16.
В'ячеслав Негода, голова Тернопільської міської ради 1990-1998 років:
Діяльність місцевих рад не залежить від кількості депутатів і їх політичної приналежності. Не має значення, до якої ти партії належиш. Кажуть, оце влада, а це опозиція. Влада це і більшість, і опозиція. І це, і це — влада. Чомусь іноді опозиція, яка назвала себе опозицією: от ми в опозиції, ми нічого не будемо робити, ми за жодне рішення не будемо голосувати. В тому числі і в нас таке є в радах. Що це за антидержавна позиція? Ти виходь і говори, як ти хочеш. Пропонуй рішення, а не сиди осторонь.
