Архіви в бідонах: найбільша знахідка збройного підпілля ОУН-УПА на Тернопільщині

Архіви в бідонах: найбільша знахідка збройного підпілля ОУН-УПА на Тернопільщині

Архіви в бідонах: найбільша знахідка збройного підпілля ОУН-УПА на Тернопільщині
. Фото: Суспільне Тернопіль

Нові імена в історії УПА та звіти про фінансування збройного підпілля. Впродовж 2021-2022 років на Бережанщині вдалося знайти 5 бідонів з документами Української повстанської армії. Це найбільша знахідки збройного підпілля ОУН-УПА на Тернопільщині. Про це Суспільному розповів історик, заступник директора Музею національно-визвольної боротьби Тернопільщини Сергій Волянюк.

Зараз деякі речі та документи з бідонів реставрують у Львові, інші ж зберігають у музеї.

Бідони
Бідони. Фото: Суспільне Тернопіль

В залі історії УПА, який відкрили нещодавно, а саме в травні, більшість експонатів тут – це речі з бідонів. Впродовж 2021-2022 років на Бережанщині вдалося знайти 5 бідонів, у яких були речі упівців. Як натрапили на перші три з них?

Ця знахідка є однією з найбільших у нашому музеї і ми плануємо нею збільшити фонди й зробити декілька залів, присвячених цьому архіву. Як це все знайшлося? Краєзнавці в жовтні, напередодні свята Покрови в 2021 році, знайшли біля хутора Малинівка перший бідон з матеріалами цього архіву. Вони одразу ж зателефонували до нашого керівництва і тоді почався пришвидшений процес пошуку, і вдалося віднайти три бідони, які були пов’язані між собою, тому що всі справи були за одними підписами. Цікаве було їхнє розміщення – довкола польової дороги, трикутником, що вже вказувало на те, що їх ховали повстанці одного осередку. Тоді почалося вивчення цього архіву, власне місця спочатку, що там було, а дальше вже ці матеріали передали нам до музею, за що ми дуже вдячні. Почався процес розсортування, просушування і почали обдумувати, що з ними робити.

документи
Документи з бідонів. Фото: Суспільне Тернопіль

"У бідонах були раніше невідомі касові звіти УПА"

Що це були за речі?

Склад цих бідонів був різним. В одному з них були особисті речі. У всіх бідонах була так звана бібліотека повстанців, так ми її назвали, де були книжки міжвоєнного періоду, повоєнного періоду, тобто з 20-х років до 40-50-х років, які повстанці використовували чи для особистого читання, чи для використання в своїх матеріалах. Це такий великий комплекс, переважно в кожному бідоні ці книжки знаходили. Також був великий пласт пропагандистської літератури: листівок, видань, які скеровувалися підпіллям з Тернопільщини, з наших осередків друкування, на територію Великої України. Справа в тому, що тоді, в 40-50-х роках, наша область була ключовою для такої організаційної одиниці як Подільський край ОУН. До неї входило три області – Вінницька, тоді Кам’янець-Подільська, а зараз Хмельницька і, відповідно, наша Тернопільська область. І ці матеріали висилалися туди на допомогу місцевим підпільникам, щоб можна було поширювати їх і залучати чи нових членів підпілля, чи повідомляти про спротив, про збройну боротьбу власне українського підпілля під керівництвом Української головної визвольної ради. Там були масивні пакети з цифронімами тих керівників, які повинні були отримати ці пакети. До прикладу, кам’янець-подільський окружний провідник, вінницький надрайонний провідник. Зокрема з цього осередку, з Бережанщини, відправлялися також матеріали пропагандистські на територію Чортківщини, до чортківського окружного провідника. В процесі вивчення ці всі цифроніми ми записували, потім, отримали підтримку істориків і краєзнаців, шукали людей, світлини, хто ж були ці люди. Так сталося, що я також займаюся тематикою УПА і збройного підпілля ОУН, і вдалося вирахувати приблизно, що теоретично цей архів міг належати організаційній реферантурі Подільського краю, яку на той час очолював Іван Прокопишин під псевдо "Бурлан". Тому що багато матеріалів, зокрема і цих пакетів, як відправна точка ставився його цифронім і його псевдо. В цьому архіві, що є дуже цінним для нас, були матеріали, які пов’язані зі спротивом радянському режиму, зокрема на території нашої області, Львівщини і Полісся, зокрема Житомир і Волинь. Як ці матеріали опинилися в нас на Тернопільщині – наразі це можна тільки будувати якісь здогади, але припускаємо, що з цього архіву вони повинні були відправитися у вищі осередки підпілля, рівня проводу ОУН чи в УГВР, не можемо чітко сказати, бо це питання потребує детальнішого вивчення. Але ці звіти є особливо цінними, тому що там згадуються як збройні операції підпілля, так само члени підпілля, списки полеглих, вісті з теренів, такого роду інформація, яка є цікавою для дослідників. Частина з них була відома, зокрема вилучалися ці матеріали і зберігалися в нашому архіві, чи в інших обласних архівах, а частина ні. Ми раді, що ці матеріали, фактично зараз ми ведемо процес відновлення, але вже допомагають і історикам, і краєзнавцям шукати якісь нові події, нових людей, які згадуються в тих документах. До прикладу, з Львівщини були матеріали і перед тим, як зрозуміти, що це за матеріали, ми проконсультувалися з львівськими істориками і вони сказали, що є люди, про яких не згадувалося в матеріалах і документах підпілля на Львівщині, а вони згадані тут і вдалося з’ясувати кілька доль повстанців, які загинули на Львівщині. Це такий великий пласт, який є досить цікавим, – це ці списки полеглих. Ну і так само була значна кількість матеріалів, пов’язана зі звітами фінансової системи ОУН. Це така тема, яка до цього часу фактично ще ніким не розроблялася, а тут великий пласт звітів, документів, попитувань і квитів, тобто звітувань про фінанси, про збірки коштів на потреби ОУН і на закупку матеріалів, зокрема паперу, щоб друкувати, фарб на підготовку технічних звен, тобто друкарні та інші речі. І в перспективі вважаємо, що це стане однією з тем майбутніх дослідів можливо наших істориків, можливо інших частин. Також в цьому архіві були представлені особисті речі повстанців, зокрема вишиванка, штани, фотоапарат. Ми перший час думали, можливо в цьому фотоапараті може зберігатися плівка з негативами і думали, як провести реставрацію. Що цікаво, в нашому місті зараз ніхто не працює з такою технікою 40 років. Знайшли спеціалістів у Києві, люди подивилися, розкрили його, на жаль чи на радість, там нічого не було. Можливо, що на радість, тому що якщо би там щось було, умовно плівка, то в такому стані, як вона була, було би більше розчарування, що все зогнило. Це перші три бідони. Ми їх опрацювали, описали, що в них знаходиться, по позиціях, фактично ще без загального перерахунку. Просто, щоб мати уявлення і розуміння, а також, щоб зафіксувати за чергою, що йшло в пакетах.

Сергій Волянюк
Сергій Волянюк. Фото: Суспільне Тернопіль

"Один з бідонів прогнив"

Який стан цих речей? Бо якщо особисті речі могли якось краще зберегтися, то що з документами?

Треба розуміти, що пройшло декілька десятків років від того часу, як ці матеріали були заховані. Інший момент, ми вважаємо, що ці матеріали заховувалися не для довговічного зберігання, а для тимчасового. Тобто, по цей архів повинні були повернутися. Про це свідчить і фотоапарат, і особисті речі повстанців. Один із бідонів, зокрема 3, він прогнив, середина і дно фактично прогнили, були вже дірки і ще би дощова зима і теоретично ми би нічого вже з нього не врятували. У тому третьому бідоні зберігалися важливі речі, зокрема звіти, карти з позначками, і ми перш за все взялися за реставрацію цього бідона. Інші бідони мали сліди потрапляння води, вологи, але більш-менш в ліпшому стані.

карти
Карти. Фото: Суспільне Тернопіль

Збереження є різне, тому що різний папір, різні речі отримують різне навантаження, поширюється грибок, зокрема на паперах, на тканині, що би було з ними умовно через рік часу – ми не можемо сказати. Зараз воно попало до нас, ми його перш за все просушили, деякі речі обробили антигрибковими засобами і почали процес реставрації цих документів.

протокол
Протокол. Фото: Суспільне Тернопіль

"Процес реставрації довгий і затратний"

Наскільки я розумію, щоб відреставрувати ці речі, на Тернопільщині немає структури чи спеціалістів, тому реставруєте у Львові?

Потрібно говорити, що в нас в музеї цієї структури, яка би могла займатися реставрацією документів, наразі немає. Ми в перспективі думали і думаємо, і маємо плани, як це все зробити. Фахівців, які здатні займатися реставрацією, готує університет, однак мати фахівця, мати базу – ще не означає проводити цю роботу, це по-перше. По-друге, матеріали. Вони є затратними і власне сама робота так само є затратною. Ми вели консультації з різними містами України, хто цим займався, хто з таким стикався, як це робилося. Ну наразі найбільш молода структура, яка займалася відновленням повстанських документів, – це архів Центру досліджень визвольного руху в Львові. Ми з ними провели консультацію, показали деякі матеріали, що можна зробити, і дальше по різних містах ми шукали – ціна, якість, щоб це зробити. Матеріали, вони є затратними. Папір, який використовується, він у нас в Україні не виготовляється, його треба замовляти з-за кордону. Мали великі надії на 2022 рік, якраз запустили цю агіткампанію, але широкомасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України перекреслило багато планів не лише в нашому музеї і не лише з цим архівом. Проте робота помаленьку відновлюється, помаленьку проводиться, але питання грошей стоїть до цього часу. Для того, щоб знайти ці гроші, ми залучили наш благодійний фонд, який діє при музеї, поширили реквізити, домовилися про співпрацю із компанією "Кінодністер". Спільними зусиллями зняли невеличкий ролик презентаційний про цей архів, деякі матеріали сфотографували, щоб можна було представити, зробили презентацію, домовилися про інформаційні майданчики, щоб поширити інформацію, для того, щоб назбирати суму для початку реставрації. Це дуже довгий процес. Комплекс документів з цих 3 бідонів, тільки за попереднім оглядом, ми відшукали 250 звітів, які сформували 58 справ. Це не аркуші документів, це папки, які мають і по 20 листочків, і по 120 листочків.

Ці бідони, як ви вже сказали, були заховані трикутником, через певну кількість метрів, певну кількість кроків. Чому нашим упівцям властиві саме такі сховки?

40-50-ті роки – це була радянська окупація на території наших земель. Повстанці не мали своїх будівель, своїх архівів, мали умовно ті самі енкаведисти, і ці матеріали потрібно було десь зберігати. Зазвичай, був такий полковник Омелюсик, член головного командування УПА на території Волині, в 45 році він казав, що буде дуже складна праця для майбутніх істориків, бо всі документи після прочитання знищувалися. Ці матеріали, які повстанці вирішили сховати, закопати для майбутніх поколінь и просто свого майбутнього використання, є великою цінністю. Але знову ж таки – де вони їх зберігали? Вони ж не могли піти в бібліотеку, взяти абонемент і сказати: "Оце буде тут", чи в банк чи ще кудись, бо так воно не працювало. А працювало так, що просто потрібно знайти бідон, упакувати його, зменшити можливість потрапляння вологи, зокрема це були такі клейонки, гуми, закривалося, і таким чином в землі воно могло стояти енну кількість років. Чому кажу енну? Тому що не відомо, який ґрунт, яка солоність, скільки води потрапляє та інші чинники.

Сергій Волянюк
Сергій Волянюк. Фото: Суспільне Тернопіль

Чи глибоко закопували ці бідони?

Один із бідонів був у такій невеличкій ямці, відстань до поверхні була близько 20 сантиметрів. Тобто, воно було під верхом. Теоретично, ще декілька дощів і могло просто-напросто чи вимити, чи змити цей ґрунт і тоді би все пропало.

У 2022 році ви знайшли ще два бідони. Чи пов’язані якось ці знахідки? Наскільки відомо, це знову той самий хутір і той самий ліс.

Теоретично пов’язані, практично – треба вивчати, треба дивитися. Тому що в цих бідонах, які знайшли в 2022 році, також була пропагандистська література, частина повстанської бібліотеки, і особисті речі, зокрема радіоапарат чи це телефонний апарат, ну і ці речі передали також нам до музею. З однієї сторони хочеться вірити, що це комплекс документів, однак є певні сумніви, що це все з того одного осередку.

радіоапарат
Радіоапарат. Фото: Суспільне Тернопіль

"Вдалося знайти одні з перших робіт Ніла Хасевича. Серед них – невідомі раніше"

Ще одна цінна на думку істориків річ – це альбом Ніла Хасевича, головного художника УПА, якого в сучасності називають головним іміджмейкером УПА. До цього було відомо лише про один альбом Ніла Хасевича. Тут ви знаходите ще один. Скільки робіт загалом у ньому та чи є раніше невідомі?

В одному з пакетів першого бідона був альбом з роботами Хасевича і його учнів. Це близько 20 робіт, точніше 30, бо в інших пакетах так само були докладені роботи, ми вважаємо, що це все був один комплекс. Куди він спрямовувався і кому, то важко сказати, але на цьому пакеті, де був альбом, записаний був цифронім Івана Прокопишина так само. Тобто, альбом з території Волині прислали Прокопишину. Що він з ним мав робити дальше – невідомо.

Альбом
Альбом. Фото: Суспільне Тернопіль

Чи відправляти у вищі осередки підпілля, умовно до проводу ОУН чи до керівництва УГВР, то цього ми не знаємо. З робіт, які там представлені, були ті, які не відомі ще дослідникам творчості Ніла Хасевича, чи його робіт і зокрема його біографії.

малюнки
Роботи Ніла Хасевича. Фото: Суспільне Тернопіль

Серед таких перших, з якими ми стикнулися, був відомий портрет, але не відомо, хто саме був зображений на ньому, але співставивши з роботами інших дослідників, і зокрема в цьому архіві під цим портретом була зазначена дата, коли він був виготовлений, ну а в інших записках Хасевича знайшлося, що під цією датою було вирізьблено портрет Федора Заборовця під псевдо "Жан" – це такий був окружний провідник Холмщини, загинув у 45 році, але вдалося встановити, що цей портрет належить цій людині. Так само були невідомі роботи – "Пішов мій миленький в повстанчі загони". Спроби кольоризувати листівки, власне роботи Ніла Хасевича, також такий процес невідомий дослідникам, тому що зазвичай був двоколірний друк, тобто чорний і білий папір, чи інший, і все, а тут таки спроби були подати червоні кольори, зелені кольори, це також важливо.

невідомі роботи – "Пішов мій миленький в повстанчі загони
Невідомі роботи. Фото: Суспільне Тернопіль

Ну і звичайно, що роботи учнів. Якщо робота виконана учнем чи у співпраці з учнем, то ставилася перша літера псевдо учня, що також є досить цінним. Фактично всі роботи пронумеровані, коли вони вийшли і який номер з друку. Кліше виготовлялося з дерева і при відбитках постійних воно зношувалося, тобто великої кількості не можна було пронумерувати, бо це не був станок з металу як зараз друкується, тоді все було іншим. Ну і відповідно ми бачимо, що це було перше кліше і робота там умовно 14 чи 15, це вже є цінно, бо це одні з перших робіт.

Архіви в бідонах: найбільша знахідка збройного підпілля ОУН-УПА на Тернопільщині
Роботи. Фото: Суспільне Тернопіль

"УПА – це не лише Бандера та Шухевич"

Ви вже згадували, що вдалося зрозуміти, як фінансувалася Українська повстанська армія, тобто це касові звіти, які були раніше невідомі. Також невідомі роботи Ніла Хасевича. Які ще прогалини вдалося заповнити в історії завдяки цим знайденим документам?

Щодо Тернопільщини, подано деякі теренові звіти, вісті з теренів, в яких описувалося суспільно-політичне життя в районах, зокрема з півдня нашої області. Подано звіти за 49 і 50 рік, не всі з них були відомі, є окремі звіти про полеглих, як це сталося, в яких умовах. Для мене був цікавим звіт про бій в 50 році в селі Великі Гаї під Тернополем, це все згадки, це все потребуватиме вивчення. Справа в тому, що боротьба УПА – це не лише Бандера, Шухевич, Стецько, вище керівництво, це люди середньої та нижньої ланки, які виконували цю роботу. Зокрема ми говоримо за касові звіти. Там пише: "Коляди – прихід стільки-то", тобто повстанці йшли колядувати, хтось щось здавав, хто скільки мав, збірка грошей. Також були обміни бофонів на бойовий фонд – це листівки з номіналами 5, 10, 20, чи карбованців чи інші, вони обмінювалися і розраховувалися за продукти з населенням, але це так само переводилися в певну валюту. Відповідно, ці документи ще потребують вивчення, але дадуть підґрунтя в майбутньому розуміти, яка була собівартість певних речей. Не можна говорити так, що повстанці жили в лісі, прийшли в село, забрали свиню і пішли. Це наслідки радянського пропагандистського кліше, яке затавроване в нашій пам’яті.

Ви плануєте якісь найцінніші речі передати за межі нашої області чи все ж таки працюватимете над тим, щоб залишити їх усіх тут?

Ми хочемо зберегти цю збірку в цілісності в нашому музеї. Хочемо створити умови, для цього робимо ремонт, щоб сформувати архівосховище, фондосховище, читальний зал також хочемо зробити, бо є велика бібліотека в нашому музеї. І в перспективі, якщо буде фінансування, розробити сайт і виставляти ці документи онлайн.

Сергій Волянюк
Сергій Волянюк. Фото: Суспільне Тернопіль

"Потрібно створювати пошукові експедиції"

Чи є ймовірність, що десь на теренах Тернопільщини, в лісах Тернопільщини ще є сховки упівців?

Звичайно, що така вірогідність існує. Інколи, кажу зі свого досвіду, в протоколах допиту тих повстанців, які я читав, є згадки, що були закопані архіви, але де – вони не пам’ятають. Слідчому вони цього не розповідали, це зрозуміло. Є люди, які розповідають, що їм сказали повстанці, що там чи там були закопані документи, матеріали, зброя, всяке інше майно. Ці всі речі треба фіксувати, готувати і створювати пошукові експедиції та шукати.

Що на Вашу думку, є найціннішим?

Якщо брати по матеріалах, то, швидше за все, це списки полеглих.

Тобто, ці документи відкриють нові імена?

Я маю надію, що так. Чи допоможуть з’ясувати ще якісь псевдоніми, місця, події, конкретні акції.

На початок