Військовослужбовець Андрій Паряк з Тернопільщини отримав нагрудний знак "Золотий хрест" від Головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного. Боєць – із Баворова Великогаївської громади. Цією відзнакою нагороджують військових ЗСУ за успішне виконання бойових завдань.
Зараз Андрій Паряк захищає Україну на передовій.
Мати Андрія – Марія Паряк каже, син приїжджав у відпустку у вересні. Завжди з радістю його зустрічає їхній собака.
"Він постійно з нашим собакою ходив на полювання, зайців вони гонили", – розповіла Марія Паряк.
До війни Андрій працював підприємцем, у вільний від роботи час займався домашнім господарством, – каже мати.
"У нас на господарці він насадив дерева, плакучі верби він посадив і садок. Він дуже любить природу і він вислав мені таку фотографію, де він у Донецьку біля яблуні, що цвіте".
Коли почалася повномасштабна війна, син записався у місцеву тероборону, – розповідає Марія Паряк. Упродовж двох місяців учив хлопців стріляти та поводитися зі зброєю. Згодом прийняв рішення добровольцем іти на фронт.
"Він дійсно патріот. Дуже хотів воювати, захищати Батьківщину. Казав: "В мене росте син і я хочу винищити окупантів, бо в мене дід воював за Україну".
Разом з бойовими побратимами Андрій потрапив на Донеччину. Під час однієї з військових операцій під Соледаром він отримав поранення, – каже жінка.
"Син розказував, що були дуже тяжкі бої. Вони сиділи в окопах, в той час їхали російські танки і переїхали через окоп, майже їм через голови. І син хотів вискочити з окопа і кинути гранату, але командир його зупинив. Він отримав контузію і йому поранило вухо".
Не зважаючи на поранення, через два дні Андрій знову пішов у бій.
"Він відмовився від лікування, бо сказав, що хлопців мало і він мусить йти у бій та захищати своїх побратимів, адже один із його побратимів загинув, це був його друг, Льоня з Миколаєва. І він пішов ще тоді в той бій і їх тоді сильно бомбили. Із 130 чоловік залишилося семеро.
"Постійно молюся за нього, щоб синові Господь зберіг життя і його побратимам, всім нашим захисникам", – каже мати.
Повернення батька з фронту чекають діти: одинадцятирічний Станіслав та дев'ятирічна Єва.
"Одного разу батько вийшов на двір і сказав, що почалася війна і він має йти захищати нас, щоб сюди не прийшли окупанти і щоб не повбивали нас всіх. Ми дуже любимо татка і чекаємо його".
Щоб підтримати тата, щодня йому телефонує, – каже Станіслав.
"Я йому би хотів сказати, щоб він вже скоріше приїхав, бо я вже хочу з ним піти на риболовлю, пограти футбол і я дуже сумую за ним".
Читайте також
- Військовий з Тернопільщини отримав "Золотий хрест"
