Дефектологиня з Херсона Людмила Потапова працює з дітьми в Озернянському ліцеї. Через вторгнення російських військ в місто жінка наприкінці червня минулого року переїхала на Тернопільщину разом з племінником і мамою.
За словами жінки, вона 30 років працювала за спеціальністю в Херсоні. Через війну бракувало спілкування з дітьми.
"Поки я була в Херсоні, то був ковід, потім війна, а потім взагалі був жах від того, що йдеш вулицями Херсона окупованого і немає дітей. І це було так жахливо, що не передати. А ще людині, яка працює весь час з дітьми".
Спілкування з дітьми стало для неї терапією після евакуації з рідного міста.
"Коли ми сюди приїхали на хутір, у мене було велике бажання спілкуватися з людьми, тому що там ми сиділи в квартирах. Там ми боялись вийти, десь щось сказати. А тут у моїх сусідів хлопчик не вимовляв звук "р" і я просто запропонувала: "Дайте я з ним попрацюю". Люди запитали скільки це буде коштувати, а я кажу: "Ніскільки, я просто хочу себе вилікувати". Спілкування з дитиною мені принесло спокій і розуміння, що тут все буде добре".
Людмила Потапова каже, в Озернянський ліцей влаштувалася, коли прийшла оформляти племінника в другий клас.
"Робота відрізняється тим, що це діти шкільного віку, а в Херсоні я працювала здебільшого з дошкільнятами. В мене там були діти з трьох років. А тут вже діти шкільного віку: це як і початкова школа, і старша школа. Відрізняється, але нічого. Згадала те, чому вчили в університеті, допоміг інтернет, підняла програми, так що тут проблем немає. Поступово-поступово все налагодилося і налагодилася робота".
Із Херсона виїжджали наприкінці червня минулого року, пригадує жінка.
"Частина нашої родини залишилася в Херсоні, а ми виїхали: я, мій племінник і моя мама. Автобус був великий – двоповерховий. Нам навіть дозволили взяти трошки більші сумки, ніж маленькі рюкзачки. І ми поїхали через Василівку. Їхали ми два дні, тому що перед цим якраз була дуже сильна злива і те поле, через яке волонтери евакуйовували людей, було непридатне для переміщення, ще й такими автобусами".
За її словами, їхати було важко.
"Важко було від того, що через кожні 100 метрів були блокпости. Блокпост, відкриваються двері і заходять окупанти. Приїхали ми у Запоріжжя і вже з Запоріжжя волонтери нас направили сюди до Тернополя".
Людмила Потапова каже, повертатися до Херсону наразі не планують.
"Повертатися туди ще дуже страшно. Так, коли я бачу світлини, або відео про Херсон, мені хочеться додому, але жах той ще не минув. Дитина взагалі сказала, що я буду тут жити і нікуди не поїду. Куплю трактора, куплю корову, заведу свиней. Кажу: "Дуже добре". Ви ж знаєте, як дитина асфальту, яка виросла тільки в місті, то він сюди потрапив, як на свободу. Йому тут дуже подобається, то ми ще не знаємо. Як складеться доля, то так воно і буде".
Читайте також
- Переселенець у Тернополі організував заняття зі стрільби з лука
- Дружина військового допомагає пораненим бійцям. Історія волонтерки з Тернополя
