Багатодітний батько Олександр Замєров – більше року на війні. Перед початком повномасштабного вторгнення у нього народилася третя дитина. Проте чоловік вирішив йти захищати Україну.
Олександр Замєров розповів Суспільному, коли йшов воювати, дочці був місяць.
"Один раз повітряна тривога, другий раз. Ми з дружиною спустилися в підвал. Бачу, бігають діти, жінки, бабусі і я серед них. Думаю, як так, молодий хлопець буде сидіти в підвалі. Мене це дуже мучило".

Олександр каже, досвіду військової служби не мав.
"Не стояв я на обліку тому, що я не служив в армії. В мене трохи інший спосіб життя був. Виріс на вулиці, був трошки з хуліганами. Думав, що все, не візьмуть. Кажуть: "Ви хочете піти?". Я кажу: "Так, хочу піти". За пів години мені зробили військовий квиток. Відкривають мої документи, піднімають справу і кажуть: "У вас троє дітей, ви що тут робите?". Я кажу: "Правильно кажете, в мене троє дітей. Хочу захищати своїх дітей, щоб ворог не прийшов".
Дружина Олександра Нурлана розповіла, що спочатку не підтримувала чоловіка у рішенні йти воювати.
"Одній з трьома дітьми важко. Хочеться, щоб чоловік був поруч. Чоловіче плече має бути завжди біля жінки, біля дітей. Діти дуже хочуть тата. Вони плачуть за ним. Була така ситуація, що він три дні був не на зв’язку. Хотілося волосся на собі рвати. Тому що ти не знаєш, що сталося".

Після навчань на полігоні перший бойовий вихід був на Донеччині, каже Олександр. Упродовж шести місяців чоловік захищав Авдіївський напрямок.
"Перша моя спеціалізація – це був стрілок. Як сьогодні пам’ятаю, перша вилазка наша. Нам сказали, що буде прорив, ворог старається прорватися. Це була ніч, нас привезли. Сказали, будьте готові. Ми ж після навчань. Все, як має бути. Поставили нас. Адреналін такий, страх перед невідомістю. На ранок почався артилерійський обстріл. Такий обстріл, що я був в шоці. Я думав, куди я потрапив, де мої речі".

На службі Олександр отримав позивний "Капелан". Каже, кожен день на фронті разом із побратимами починає з молитви.
"Це ранкова молитва з побратимами, вечірня. Перед бойовим виходом молимося. Якби не Господь, я б не пішов на війну. І не було б мого позивного "Капелан". Тому що позивний я не обирав, до мене підійшов командир і каже: Сашко, будеш нашим капеланом".

У жовтні Олександр отримав поранення. Після лікування та реабілітації повернувся на службу.
"Подзвонив мій командир, "Петрович" позивний має. Це мій другий батько. Це чоловік з великим серцем. Він каже: "Готуйся Сашко. Ти до нас будеш повертатися?". Кажу: "Звісно! Мене лікарі підштопають, я вертаюся назад, у вашу роту". Рота формувалася з нуля. Ми там, які рідні. Він у нас, як батько. Він каже: "Готуйся того, що тобі дадуть молодшого сержанта, я хочу тебе бачити в сержанському складі".

Після виконання бойових завдань Олександра нагородили медаллю "За особливу службу ІІІ ступеня". Також він став головним сержантом взводу. Боєць каже, готовий захищати Україну до перемоги.
Читайте також
- "З принципами жити дорожче": чемпіон світу Андрій Ткачук воює на передовій