Анжела Кіцкай разом з чоловіком Романом та дочкою Софією зараз проживають у Тернополі. Але перш, ніж сюди потрапити, вони разом з батьками були 22 дні в блокадному Маріуполі. Жінка родом з Конотопу, останні 17 років жила з сім’єю у Маріуполі, працювала викладачкою в будівельному коледжі, чоловік Роман – інженером однієї з підрядних організацій на Азовсталі.
Жінка каже, пам’ятає в деталях день, коли дізналася про початок повномасштабної війни:
"Були віддалені вибухи. Жителі Маріуполя до цього звикли. Я не звертала на них жодної уваги. Я прочитала в соцмережах, що розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Чую, що чоловік збирається на роботу, вибігаю в зал, відкриваю двері ванної і сказала, що розпочалася війна. В цей час відбувся гучний вибух. Ми переночували ніч в підвалі. Летів літак дуже низько, тоді люди на очах падали на асфальт, накривали голови. Ми бігли в підвал, нас просто кинули туди і за нами впала стеля".
Після цього, каже Анжела, зрозуміли, що треба шукати безпечніше місце. Думали про Азовсталь, де працював Роман. Там, за його словами, готувалися до погіршення ситуації.
"Азовсталь – це місто в місті. Зі своїми вулицями, проспектами. З 2014 року, коли стався конфлікт в Донецьку, керівництво Азовсталі почало відновлювати старі радянські бомбосховища. В кожному цеху знаходилося бомбосховище. Ми розглядали варіант із переїздом на Азовсталь. Ми вирішили покинути територію лівого берега, бо він з’єднувався 3 мостами. Азовсталь знаходить повністю на Лівобережному районі", – каже Роман Кіцкай.
Тому сім’я вирішила переїхати в приватний будинок до батьків. З собою взяли змінний одяг та лампу, яка працювала на акумуляторі.
"2 березня прильоти були все ближче до батьківського дому, а вони живуть недалеко від західного в Маріуполі. Ми вирішили укріпити будинок. Ми знайшли старі двері, пластикові вікна забили, розклали матраци на підлозі. Було пряме попадання снаряду в цей будинок", – каже Анжела.
Після попадання снаряду в будинок, пошкодило газопровід і почалася пожежа. Анжела розповідає, чоловіку разом з батьком вдалося погасити її і врятувати сусідні будинки. Жінка каже, було дуже страшно, вона боялася, що це не останній обстріл.
Щоб вижити в блокадному Маріуполі, потрібно було весь час рухатися, каже Анжела. Вставали о шостій ранку, розводили вогонь в дворі і починали на ньому готувати їсти. Потім йшли шукати дрова на наступний день. Було дуже холодно, але коли 8 березня випав сніг, пригадує Анжела, всі дуже зраділи:
"Це було дуже святкове 8 березня. Ми збирали сніг з даху, топили його. Люди були всі задоволені. Ми розтопили сніг, пили чай з нього", – розповіла Анжела.
16 березня маріупольці дізналися, що є можливість виїхати з міста через с.Мелекіно. Поряд з будинком, де перебувала сім’я Кіцкай, формувалася колона авто. Однак, каже Анжела, колону раптово обстріляли. Перша та остання автівки були пошкоджені найбільше.
"В останній машині водія сильно поранило. Наші хлопці відтягли його до нас в підвал, щоб перебинтувати. Дружина його за ним пішла. Коли ми зайшли в під’їзд, почалося найстрашніше. Ми, навіть, не змогли піднятися до 4 поверху, обстріл був такий, що трусилися стіни. Хвилин на 10 це все затихло, ми почули сильний звук. Тоді вцілили по театру", – каже Анжела.
Після попадання авіабомби у Драмтеатр остаточно вирішили їхати, каже Анжела. Однак, на цей час автомобіль сім’ї від обстрілів був пошкоджений настільки, що ремонту не підлягав. Дивом, каже жінка, знайшлося місце в авто незнайомої людини. Дорогу також обстрілювали, але 18 березня вже були в Токмаку Запорізької області.
11 годин добиралися з Запоріжжя до Бучача, до двоюрідного брата чоловіка. Там прожили 2 місяці і вирішили переїхати до Тернополя. Тут чоловік знайшов роботу, жінка працює дистанційно, дочка дистанційно закінчила навчання в школі. Кажуть, хочуть повернутися додому і відбудувати Маріуполь.
"Я хочу, щоб відбудували місто, але з іншої сторони, я хочу, щоб щось залишили, як є, щоб пам’ятали. Війна ніколи не приводила до чогось хорошого. Страждали від неї всі. Я не знаю, що буду робити після перемоги. Я буду жити", – розповіла жінка.
Читайте також
- На Тернопільщині переселенцям з інвалідністю знайшли житло
