У Тернополі в одному із гуманітарних центрів волонтерять переселенці з Києва. Про це розповіла Суспільному речниця національного університету "Києво-Могилянська академія" Лариса Сиволожська. Вона координує роботу відділу, який забезпечує людей з інших областей одягом і взуттям.
За її словами, допомогу видають з десятої до вісімнадцятої години.
"Гуманітарну допомогу до нас присилають у ящиках і в торбах. Кожен приходить сюди зі своєю заявкою і зі своєю потребою. Ми речі сортуємо за розмірами. Футболки, светри, штани розділяємо на чоловічі, жіночі, дитячі і для немовлят. Люди самі собі вибирають, що їм підходить".
Разом з мамою волонтерить і старша донька Софія. Вона – студентка одного зі столичних вишів. Дівчина розповідає, волонтерською діяльністю займається не вперше. У гуманітарному центрі Тернополя реєструє людей, які звертаються за допомогою. Це майже по дві сотні переселенців щодня, каже дівчина.
"Люди приходять сюди за талончиками. Вписують у них, що їм потрібно. Багато людей є з Харкова, Маріуполя, тобто, із міст, де тривають активні бойові дії. Їх дуже розчулює, як ми до них ставимося, що їм тут посміхаються, пропонують допомогу".
Лариса Сиволожська з чоловіком і двома доньками переїхала до Тернополя на третій день війни. У районі, де вони жили у Києві, були часті обстріли. Доводилося постійно бігати у сховище. Спали, не зачиняючи вікон, щоби було добре чути сирени.
"Ми так сильно не хотіли виїжджати з дому, як сьогодні дуже хочемо повернутися. Але це було правильним рішенням, тому що тут ми приносимо більше користі. Мої колеги, знайомі по пів дня, по півтори доби сидять у бомбосховищах. Це важко. А тут ми ввечері приїхали, зранку погуглили, знайшли гуманітарний центр при міськраді. Прийшли сюди, сказали, що хочемо допомагати. Це було 28 лютого".
Поруч із жінкою – дев'ятирічний ретривер Кіара, якого забрали зі собою.
"Вона виконує дуже важливу психологічну функцію. Велика, добра, м’яка, її можна погладити, за вуха посмикати. Наші волонтери, діти і дорослі, які приходять у центр, дуже люблять її гладити. Кіара значно популярніша, ніж ми. Її знають, впізнають на вулицях Тернополя", – говорить Сиволожська.
Допомогу для дитини отримує жителька Миколаївщини Катерина Волошанська. Жінка розповідає, коли тікали з рідного села, не встигли взяти з собою речей.
"Окупанти живуть у нашому селі майже в кожній хаті. Ходять зі зброєю, деякі нападали на людей. Ми виїжджали через поля, нас не пропускали. Але ми таки знайшли дорогу, бо місцеві, і добре знаємо територію".
Волонтерить у гуманітарному центрі й чоловік Лариси Максим Машляківський. Він розповідає, у мирний час займався маркетингом, досліджував ринки, тепер вантажить, сортує та видає продукти, які привозять благодійники.
"Найскладніше – це бачити очі людей, які приходять. Цікавий діалог у черзі. Стоять дві жінки, і одна питає: "Звідки ви?" Інша відповідає: "Я з Бучі. А ви?" "А я з Ірпіня". Далі западає тиша. Це були тих два слова, якими сказали все", – сказав чоловік.
Читати також
- У Тернополі волонтери виготовляють сумки для аптечок
