Тернополянин Тарас Демкура – підприємець, керівник регіонального представництва Міжнародної Торгової Палати в Тернопільській області. Він розповів Суспільному про своє життя і те, як формувати підприємницькі якості та використовувати їх на практиці.
За словами Тараса Демкури, він розпочинав свою діяльність з учителя фізкультури. Бажання стати ним виникло ще в шкільні роки.
"Я навчася у Гусятинській школі, займався біатлоном, долучався до туристичних походів. Вступив до Тернопільського педагогічного інституту на факультет фізичного виховання. Тоді моїм другим, після батьків, наставником і дороговказом у житті був декан Богдан Михайлович. Студентам він дав чіткі настанови на майбутнє, казав: "Ви маєте вчити всі предмети тому, що батьки вам довірять не тільки своїх дітей, а й їхнє здоров’я". І ті знання з анатомії та фізіології, які я тоді здобув – сьогодні знадобилися мені в підприємницькій діяльності. Здобувши фах, я влаштувався на роботу в Тернопільську школу №4 учителем фізкультури. Діти навіть вибрали мене класним керівником. Щосуботи і щонеділі ми влаштовували туристичні походи, займалися спелеоорієнтуванням. Я викладав баскетбол, мої учні брали участь у міських змаганнях. Тих 7 років я жив роботою, любив її, і досі високо оцінюю роботу вчителів. Вважаю, що їхня праця недооцінена матеріально і, попри це, педагоги віддаються своїй роботі на всі 100%".
"Копайте джерело тоді, коли вам ще не хочеться пити".
Працюючи у школі, Тарас Демкура шукав можливість додатково заробляти.
"У 1988 році дозволили створювати кооперативи. Тоді ми, вчителі, створили кооператив "Здоров’я" і проводили заняття в дитсадках під час прогулянок на вулиці. Ми формували у дітей рухову активність. Це були перші кроки підприємництва. Батьки вихованців дитсадків оплачували нам по карбованцю. І тоді, як у школі ми отримували зарплату – 100 карбованців, – за межами школи заробляли ще 300. Це була перша зміна парадигми мислення – від учителя фізкультури до підприємця. Треба було заробляти, не хотілося виїжджати за кордон".
Підприємець розповідає, що суттєвим поштовхом до змін у професійній діяльності стали фінансові труднощі, які він відчув уже, маючи сім’ю.
"Зміни приходять до того, хто йде до своєї мрії".
"Ми з дружиною Іриною познайомилися, працюючи у школі. Вона була вчителькою. Ми жили у малосімейці, площею 6 квадратних метрів. Коли народилася дитина – жити там стало ще тісніше. За гроші, які нам подарували на весілля, ми поїхали до Італії. Тоді з Тернополя їхала перша група – це були лідери думок, банкіри. Нас у тій групі було лише двоє вчителів. Ми їхали туди без грошей, бо всі заощадження витратили на організацію поїздки. Побували у Римі, Ватикані, Сан-Марино. І коли приїхали у Венецію – зрозуміли, що не можемо дозволити собі жодних розваг. Я не міг замовити каву в ресторані, бо вона коштувала 15 євро. Не міг купити дружині сувенір – маску, яка їй сподобалася, бо ця маска коштувала 150 євро. А коли ми пішли до венеційських каналів, щоб поплавати на гондолах, – знову відмовилися від цієї ідеї, бо подорож на гондолах коштувала 150 євро. І коли я побачив сльози на очах у дружини, то зрозумів, що не можу забезпечити свою сім’ю. Це було першим дзвіночком, який наштовхнув на думку, що повернувшись додому, я мушу ще чимось зайнятися".
Тарас Демкура каже, що з власного досвіду зрозумів: зміни приходять до того, хто йде до своєї мрії, або до того, хто відчув, що таке скрутне матеріальне становище. Якраз друге й змусило його рухатися вперед.
"Мої учні носили якісні, недешеві костюми, адже у багатьох дітей були заможні батьки. А я – вчитель фізкультури приходив на уроки у старих кросівках і в костюмі з витисненими колінами. Я не мав змоги купити собі новий спортивний костюм. Звичайно, мене як чоловіка і педагога, це пригнічувало. Тоді нам з дружиною грошей вистачало лише на оплату житла. Розуміючи, в якому ми становищі, крім роботи у школі і в кооперативі "Здоров’я", потрібен був ще якийсь заробіток. Ми з Іриною почали їздити за кордон і торгувати. Продавали постільну білизну. На той час ми добре цим заробляли".
"Педагогами залишаються на все життя, я просто змінив вид діяльності".
Підприємець розповідає, що з дружиною білье 30-ти років займається бізнесом і за цей час вони пережили щонайменше 4 кризи.
"Коли ми продавали товари за кордоном – у Польщі, Югославії, Туреччині, було не просто. Адже я працював вчителем і, наприклад, у п’ятницю ще проводив уроки, а в суботу їхав до Польщі торгувати. Були думки про те, що буде, якщо на ринку в Перемишлі я зустріну батьків своїх учнів і вони побачать, що я торгую? Я ж був пан-вчитель і гордився цим, я дуже любив свою професію. Нелегко було змінити мислення. Але я продовжував торгувати, бо за одну поїздку до Польщі заробляв трирічну зарплату вчителя".
Тарас Демкура каже, що теорія маленьких кроків дає можливість покращити матеріальний стан. Також він рекомендує паралельно з тією діяльністю, якою людина уже займається – пробувати себе у новій справі. Про це він розповів у подкасті Суспільного "Друге дихання".
"Педагогами залишаються на все життя, я просто змінив вид діяльності. Я створив курс молодіжного підприємництва і запросив бізнесменів до спілкування з молоддю. Щотижня до студентів приходили готельєри, ресторатори, маркетологи, власники ІТ-компаній і ділилися з ним своїм підприємницьким досвідом. Студенти писали стартапи і захищали свої роботи. Ми давали їм премії на ці стартапи, деяким студентам інвестували кошти. Також запрошували студентів на підприємства, щоб там вони черпали досвід. Вирішили викладати курс молодіжного підприємництва у школах – у старших класах".
"Вчіться, максимально черпайте знання".
Тарас та Ірина Демкури мають сина Івана.
"Навчаючись у 9-му класі, Іван уже просився на роботу. Коли ми почали будувати торговий центр – він попросив найняти його підсобним працівником. Ціле літо він працював і привів на роботу ще 15 однокласників. Син виріс в середовищі бізнесменів, читав багато книжок про підприємництво, був з нами на семінарах. Він сформував правильне підприємницьке мислення. Я радий, що він виріс, споглядаючи приклад своїх батьків".
Тарас Демкура каже, що кожну хвилину використовує для саморозвитку. Навіть коли він їде за кермом, то слухає тренінги.
"Усім, хто прагне розвиватися – раджу не залишатися наодинці із собою. Потрібно бути серед людей, спілкуватися, слухати історії успішних людей, які надихають. Зараз розумію, що в студентські роки багато втратив, бо тоді студенти здебільшого вчилися для батьків, для викладачів і для "заліковки", але не для себе. Тому тепер хочу сказати студентам: вчіться, максимально черпайте знання від викладачів, запитуйте їх самі, адже ці знання можуть згодитися у майбутньому".
Разом з дружиною Тарас Демкура популяризує українську історію, культуру і традиції.
"Ми створили етногалерею, яку відвідують школярі, студенти, іноземці. Вони роблять фотосесії у вишиванках, співають українські пісні".
Одне з його хобі – колекціонування ретроавтомобілів.
"Я давно відмовився від матеріальних цілей, бо тих грошей, які ми уже заробили – нам вистачить до кінця життя. Ми організували кілька ланок пасивного доходу. Зараз я уже думаю про те, що можу зробити для рідного краю, наприклад, яким чином популяризувати туризм на Тернопільщині".
"Плануємо оцифровувати 3-D моделі замків, щоб можна було проводити віртуальні тури. Туристичну привабливість Тернопільщини хочеться вивести на новий рівень. У нас є величезна культурна спадщина, про яку треба більше розповідати. Тому, мої цілі на найближчі роки – це соціальні та екологічні проєкти".
"Потрібно грати на випередження".
Чоловік радить тим, хто хоче змінити життя на краще – не чекати, а робити це вже.
"Вважаю, що де би людина не працювала і не важливо, скільки їй за це платять – вона має виконувати свою роботу добре. Якщо ти працюєш якісно – хтось це оцінить, довірить нову посаду, або тебе помітять підприємці й запросять до співпраці. Необхідно створити цінність навколо себе, працювати у тій професії, за якою майбутнє, яка не зникне. Треба вчитися, розвиватися, створювати свій бренд. Потрібно грати на випередження. Треба копати джерело тоді, коли вам ще не хочеться пити".
Читати також
- Побудував хату та 11 тематичних будиночків. Інженер Ярослав Матковський. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ
- На Тернопільщині мандрівник із підручних матеріалів облаштував дім і подвір’я.
