Кіт Донбас і собака Дюк народилися на Донеччині. Обоє стали улюбленцями та побратимами військовослужбовця Тараса Турковського. Коли кіт отримав важкі травми, Тарас його не залишив, знайшов клініку в Краматорську і виходив його після операції. Згодом завдяки волонтерам зміг перевезти на Тернопільщину до своїх батьків. До батьківського дому відправив і собаку Дюка. Зараз тварини мешкають в селі Плебанівка.
Історію тварин з передової боєць розповів Суспільному.
Коту Донбасу майже два роки. Зараз він живе в сім’ї військовослужбовця Тараса Турковського. Чоловік служить у восьмому окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс".
На Донеччині й знайшов свого улюбленця. Він розповідає, один із військових мав кицьку Мію, вона народила кошенят. Дбати про них довелося військовим.
"Це мій кіт Донбас. Я привіз його з Донецької області, де він народився у селищі Билбасівка у 2024 році, 8 липня, пам’ятаю до сих пір. Один чисто рижий з маленькими білими плямами, два ось таких, як Донбас, рижо-білих, просто близнюк. Був ще один чорний кіт. Тобто їх було чотири хлопчики. І якось так він мені припав до душі. Через декілька місяців він зі всієї цієї партії до мене перший йшов, приходив, коли я спав, ліз до мене у спальник", — говорить Тарас Турковський.
Кота Тарас лагідно називає Бомбік. Чоловік говорить, на передовій часто дбають про тварин. Домашні улюбленці стають для бійців майже побратимами.
"Вираз такий: "З собою в армію кота не беріть, бо там його видадуть разом з формою". Інколи хочеться виговоритися, інколи не все можна сказати людям, хочеться говорити котові чи собаці. Зв'язок такий ментальний з’являється між тими друзями, і вони стають як майже побратими. Дуже багато тварин і на позиціях живе, в бліндажі. Коти мишей ловлять, бо вони шкідники, а собаки попереджають, коли хтось чужий йде".
Перевезти Донбаса на Тернопільщину мусили через травму. Чоловік зазначає, що якось кота покусали сусідські собаки. Травми були серйозні. Коли військові його знайшли, думали, що тварина загинула, але відчули дихання і вирішили, що мусять врятувати друга.
"Не хотілося кота залишати, тим більше, коли відчувався до нього якийсь зв'язок. І поїхали шукати ветеринара, який зможе йому зробити операцію, взагалі чи це можливо. На щастя, знайшли. В Краматорську був лікар".
У клініці Донбасу зробили рентген, лапа була переламана, лікар зробив операцію і вставив коту титанову пластину. Далі була довга реабілітація, мусив дбати про улюбленця під час служби.
Після одужання знайшов волонтерів, які погодилися перевезти кота до батьків військового в Плебанівку. Вже в середині грудня 2024 року Донбас мешкав у новому домі.
"Попередив батьків. Ми звикли, що у нас завжди собаки, до кота, тим більше, що він в кімнаті буде жити, не були готові. А ще мама казала: "Ти маєш внуків привезти, а везеш кота". Тато теж не хотів кота. Але так сталося, що коли приїхав кіт, — він став кращим другом всіх".
Боєць говорить, що найбільше Донбас полюбив батька Тараса — Андрія. З ним тепер проводить увесь час.
"Спочатку трошки так було, бо я на роботі, а котика треба пильнувати, але потім помаленько звикалося і котик став як друг сім’ї. Буквально три місяці він мусив бути в хаті, бо ми не знали, де він може дітися, а потім вже весною його почали відпускати, він почав виходити, ознайомлюватися з територією, ходить деколи на відстані десь до пів кілометра може йти", — зазначає Андрій Турковський.
Через місяць до Плебанівки переїхав і друг Донбаса — собака Дюк.
"Я його доставив до місця, де я проживав, він там прижився, але сусідам любив робити шкоду. Він з нами ділився їжею, приносив зловлених ним пташок, кидав посеред подвір’я. Що я помітив, ми сміялися, що це собака піхоти, якраз його в піхотному підрозділі забрали через те, що коли звучала тривога і почалися прильоти по селу, він вибігав на город і копав яму. Ми казали, що він якраз готується до оборони", — говорить Тарас Турковський.
Дюка перевезли на Тернопільщину волонтери громадського об’єднання "Теребовлянська вежа".
Батько Тараса розповів, що до життя в Плебанівці Дюк звик швидко. А потім взяли ще одного собаку — Гвинтіка. Тарас зазначає, що любов до тварин у нього від дідуся.
"І Гвінт, і Дюк — це улюблені тваринки, друзі, для діда це навіть своєрідні правнуки. Він кожного ранку, як на роботу, на 9 приходив, приносив їм якісь смаколики. І дуже тішиться, як вони бігають, на нього скачуть, він ні на що не звертає уваги, ну і з ними спілкується, говорить".
Зараз Тарас у відпустці. Чоловік служить з 2023 року. Сам пішов на контракт, а нещодавно його продовжив.
Він розповів, що у цивільному житті себе поки що не бачить, адже поки триває війна, здобуті ним навички необхідні на передовій.
"Адже людей дуже важко зараз залучити, щоб вони бажали йти у військо, тому потрібно виконувати роботу, а інколи не лише свою, а і за двох-трьох інших. Як до того, наприклад, підготуватися — нереально. Це тільки потрібно самому пережити і пізніше вже шукати шляхи себе заспокоєння, можна так сказати, і якоїсь адаптації до бойових дій. Адже перший день на фронті в мене видався доволі таки активний: як і бойові дії, взяття полонених, надавання допомоги пораненому, відбиття штурмових дій, відбиття зайнятих позицій, які ворог зайняв. Бачити свій страх перед очима і його бороти, адже, як то кажуть, сміливі люди — це не ті, хто говорять, кажуть: "Я сміливий і я будь-що можу пройти". А сміливі — це ті, що всупереч страху беруть зброю до рук і вступають в бій, рятуючи себе і своїх побратимів".
