У студії Українського радіо Тернопіль співак, композитор, заслужений артист України Володимир Трач і поетеса Олена Лайко 13 лютого презентували свою першу спільну пісню "Живе любов". З ними поспілкувалася Наталка Андрушко-Колтун.
З-під пера Олени цей вірш вийшов раніше і піснею став не так давно. Я рада вітати вас у нашій студії в такому складі. З тобою, Володю, бачимося регулярно раз на рік, тому одразу ж запитую, що нового в творчості з часу нашої останньої зустрічі, можливо, з випуску останнього альбому, який ми тут презентували. Чи набралося вже пісень на інший?
Володимир Трач: Пісень назабирається на інший альбом, слава Богу. І якось цей попередній мій альбом, який я написав з Іваном Ковалем, це був крик душі, це початок повномасштабної війни. І ми писали про те, що ми переживаємо всі разом в Україні.
З виходу мого попереднього альбому минуло два роки. І зараз хочеться співати, хоч нам і важко, але хочеться співати про якісь світлі речі, які обнадіюють. Тобто, про кохання, про звичайні якісь людські емоції, стосунки, те, що ми жили до війни своє життя. Тому зараз накопичуються саме такі пісні, пишуться саме такі пісні. І я дуже радий, що приходять такі пісні.
І тому днями з'явилася на твоїй сторінці пісня "Живе любов", яку ми, власне, сьогодні презентуємо.
Олена Лайко: Історія дуже проста. Якщо говорити про пісні, як вони народжуються, то пісні можна робити різними способами. Або співак знаходить вірш і потім починає від нього відштовхуватись, шукати композитора і думати, як із нього зробити пісню. Або навпаки, є мелодія і хтось пише вірш на мелодію. В даному випадку ми пішли першим шляхом. Тому що вірш цей був написаний рік тому.
Розмістила в себе на сторінці в фейсбуці, він отримав багато відгуків. А щодо співпраці з Володею, то я давно хотіла написати для нього пісню. Ну і навіть, чесно кажучи, написала текст. Під час однієї зустрічі поклала йому в кишеню і він успішно його загубив.
Володимир Трач: Пробач мені, Оленко, будь ласка. В якомусь піджаку в кишені він і досі лежить.
Олена Лайко: І от при нашій наступній наступні зустрічі я йому, знову-таки, роздрукувала той вірш. Ми зустрілися, пили каву, нарешті я йому той вірш віддала і кажу: "Ти вже ж не загуби". Скинули йому текст на телефон. Володя їхав в Київ, я залишалась в Тернополі. Я кажу: "Слухай, в мене є один вірш, я його написала, він мені дуже такий близький і дуже мені він подобається, і в мене він в голові звучить, як пісня".
Коли писала вірш, вже десь в голові була мелодія. Моя мелодія. Я не кажу, що я композитор. Просто я відчувала, що цей вірш, ці рядки, ці слова, вони легко поставляться, покладуться на музику. Тобто вони вже звучать музикою просто в вірші. І я кажу: "Володь, в мене є такий вірш, можливо ти його візьмеш, може тобі сподобається, може якось підійде тобі".
Минув час, півроку, а може навіть і більше. І от одного разу Володя дзвонить до мене і каже: "Я подумав, прийняв рішення, що я буду брати в роботу той твій другий вірш". Прекрасно. Я погоджуюсь, я щаслива. Пісня в мене в голові звучить, думаю, як це цікаво зазвучить вона в Володі.
Володимир Трач: І от ця пісня, я мушу зазначити, вона має зміст. Тому і народжується музика, воно взаємозв'язано. В моєму варіанті це буває перед сном. Я приходжу до фортепіано і починаю складати. Як воно народжується, звідки воно приходить ці мелодії, я вам, люди, не скажу. Воно просто приходить.
Олена Лайко: Про вірш. Він мені дуже близький. І він якийсь такий мені рідний і глибокий. Не можу сказати, що я його комусь присвячувала. Просто якийсь такий вийшов момент, коли я багато спілкувалася з людьми, які справді перебувають в різних місцях, закохані, близькі люди. Хтось за кордоном, хтось в Україні, хтось на фронті, а хтось вдома.
І в якийсь момент в мене оці всі історії людей наклалися і вийшов цей текст, в якому є він і вона. І ці люди, неважливо, вони одружені чи неодружені, вони закохані. Він для мене такий є теплий, добрий світлий, яким хочеться ділитися і від якого справді в нас серце якось тепліше.
Я так сподіваюсь, чомусь так собі підозрюю, що це не остання ваша пісня, народжена от в такому творчому тандемі. Давай вже зізнаємося, чи що?
Володимир Трач: Так. Пишеться ще одна пісня. Я розмовляв з аранжувальником, ми обговорювали саме цю пісню нову, яку зараз дороблюємо. Приїду в Київ і буду дописувати в студії голос. Це також буде пісня про кохання і трошечки драйвовіша.
Олена здивувалася?
Олена Лайко: Ні, я не здивувалася, тому що я переконана, що це та пісня, яка десь там в кишені піджака в нього загубилася, а потім знайшлась.
Володимир Трач: Так, спочатку я не звернув увагу на текст тої другої пісні, а зараз, вчитавшись і сівши за фортепіано, просто з першого разу мелодія полилася під цей текст. Думаю, що в нас вийде класна пісня.
Оленко, які на твою думку пісні люди зараз хочуть?
Олена Лайко: Я думаю, нічого не змінилося. Тому що люди, як хотіли, бути разом з своїми коханими людьми, так вони і далі цього хочуть. Як хотіли якоїсь стабільності в стосунках і в майбутньому, вони хочуть цього і далі так само. Єдине просто, що змінились обставини. І багато людей, багато сімей чисто фізично вже просто змінили свою історію життя. Життя змінило їхню історію.
Багато людей загинули і це так так само впливає взагалі на загальний контент спілкування. Тому що ти починаєш писати вірш і потім думаєш: "А ти може цим віршем когось настільки вразиш чи пораниш душу?". Тому що, наприклад, люди втратили близьку людину. А ти пишеш про ніжне щире кохання, ти обіймаєш там свого коханого і це людину може просто морально вбити.
Тому треба якось постійно думати і оглядатися на той соціум, який коло тебе і думати, як сказати так, що любов живе, а але не настільки сильно якось це конкретизувати. Ну, тому це дуже складно. І я, наприклад, повертаючись до нашої пісні, думаю, що нам якоюсь мірою це вдалося передати. І, напевно, якщо в стосунки між двома людьми, то це так ще легко.
А якщо говорити про якось в загальному, про якісь такі глобальні моменти, знову ж таки, стосунків, любові, перебування десь разом чи окремо, це зараз дуже-дуже проблемно, дуже складно і дуже автори мають, ну, скажемо так, трепетно ставитися до суспільної думки і взагалі до середовища, в якому ми зараз перебуваємо. Хотілося би просто виходити на вулицю, посміхатися, радіти сонцю і знати, що все буде добре.
Володимир Трач: Якщо ви заряджені оптимізмом, даруйте цей оптимізм навколо людям. Якщо ви відчуваєте в себе сили допомагати, підтримувати, підтримуйте навколо себе людей таких. І все буде добре.
Олена Лайко: І хай музика нам у цьому допомагає.
