На Тернопільщині, у Кременці, 9 грудня провели акцію-нагадування про зниклих безвісти та полонених військових "Невідомість вбиває нас щодня". На Майдані Волі зібралися близько 200 людей, повідомила Суспільному співорганізаторка заходу Світлана Казмірук.
За її словами, акцію розпочали з молитви за полонених та зниклих безвісти військових. На площі розмістили інсталяції, що символізують спогади про цих воїнів.
Світлана Казмірук розповіла, що такі акції у Кременці проводять регулярно, ця — дев’ята. Жінка сказала, що розшукує батька Олександра Сорочинського, зв’язок з яким зник у березні 2024 року:
"Цей захід — один із наймасштабніших, він не лише про пам’ять, а й для дітей захисників. Про дітей загиблих воїнів згадують постійно, а от малечу зниклих безвісти забувають. Вони теж перебувають у стресових ситуаціях. Тож маємо підтримувати одні одних. Ми тут вже, як одна велика родина".
На акцію-нагадування прийшла Анна Тернова, жінка зазначила, що до цього заходу долучається не вперше. Її брат Михайло Торчинюк перебуває у полоні:
"Ми зібралися, щоб нагадати про тих, хто досі не повернувся до дому, чий голос не звучить за святковим столом і чиїх обіймів чекають дружини, матері й діти. Свята — це час світла, але для тисяч українських родин — це час невимовного болю. Тож сьогодні ми просимо про справедливість та системну роботу обмінів і пошук зниклих".
Учасниця акції Неля Пожар розповіла, що її чоловік Віктор зник безвісти у березні 2024 року. З того часу жінка долучається до таких заходів.
"Уже 21 місяць, як син питає мене, коли повернеться тато. Весь цей час вся наша родина прокидається з думкою про те, де він і як він. Другий рік син просить у Святого Миколая, щоб повернув йому тата. Ми віримо, що одного дня Вітя повернеться до дому. Безвісти зниклі — не означає забуті. Ми не втомимося кричати про наш біль, не втомимося шукати", — сказала Неля Пожар.
Віта Андрощук прийшла на Майдан Волі з сином. За словами жінки, про її чоловіка Віталія нічого невідомо з 1 лютого 2025 року.
“З того дня наше життя на паузі. Ми чекаємо і надіємося. Наш біль можуть зрозуміти лише ті, хто не з розмов знає, що таке чекати рідну людину. Кожен день — це боротьба між страхом та надією. Я щодня прокидаюся з надією, а засинаю з молитвою. Зниклий безвісти — не просто статус. Це безсонні ночі, пошуки, очікування".
Оксана Супрунюк нічого не знає про перебування її чоловіка Павла з липня 2024 року:
"Цих 16 місяців — це період між небом і землею. Ти не знаєш, куди ще йти і що робити. Скрізь, куди б не зверталася, всюди кажуть: чекайте. Невідомість вбиває нас з кожним днем. Тож не маємо права мовчати і забувати про зниклих безвісти і полонених".
Жанна Кравчук четвертий рік чекає свого сина Назарія. На захід вона прийшла з онуком:
"Не буває так у світі, щоб людина зникла безслідно. Це не роса на сонці, це жива душа. Це людина, яка чекає, що її повернуть. Я навіть не можу уявити, як вони цього чекають. Тому дуже прошу: не ігноруйте заходи, моменти, де ви можете підтримати просто своєю присутністю, для нас це багато значить".
Віталій Войцехівський прийшов на захід підтримати рідних, які чекають та сподіваються. Він сам був у полоні два роки. Військового обміняли у липні цього року.
"У полон я потрапив у Серебрянському лісі під Кремінною у липні 2023 року. Нас накрили артилерією, я отримав поранення. Після звільнення проходив реабілітацію у Вінницькій області. На акцію прийшов підтримати близьких полонених та зниклих безвісти".
За словами Віталія Войцехівського, у полоні він зустрічав військових з Тернопільщини, один з них з Почаєва. Його дружина теж приїхала до Кременця на захід.
На завершення акції родинам зниклих та полонених військових запропонували розмалювати дерев'яних ангелів та повісити на ялинку, як символ віри та надії.
