Секрет довголіття сторічної жительки Тернопільщини

Марія Непийвода — довгожителька із села Сновидів Золотопотіцької громади, що на Тернопільщині. Минулого року столітній ювілей відсвяткував і її чоловік, та сторіччя дружини не дочекався. Подружжя прожило разом 75 років і, як пригадують діти, жодного разу не сварилися. У чому секрет довголіття Марії та чого навчала своїх вісьмох дітей, жінка розповіла Суспільному.

Марія Непийвода народилася і майже все життя провела в Сновидові. У свій день народження, 4 грудня, жінка з родиною ходила до церкви.

Мати і донька йдуть до церкви. Суспільне Тернопіль

Поруч двоє синів, дочка і внучка.

Родичі з ювіляркою. Суспільне Тернопіль

Найстаршій доньці — Ганні 75 років. Вона розповіла, що мама вже мало говорить, але досі активна. Цьогоріч вона ще допомагала дітям копати картоплю.

Ганна та її мама Марія. Суспільне Тернопіль

Марія живе у своїй старій хаті, яку побудували разом з чоловіком. Наполягла, щоб діти її не перебудовували, каже син Іван.

мати, діти, церква, сини, марія непийвода

Марія Непийвода в церкві з родиною. Суспільне Тернопіль

Марія Непийвода виховала вісьмох дітей, зараз має 20 внуків, 19 правнуків і двох праправнуків. Батьки прожили разом 75 років, розповідає дочка Ганна, ніколи не сварилися і навчали їх бути дружніми:

"Ми не чули, аби тато кричав, бо він сварився з мамою. Мама любила трохи з нами сваритися. А тато ніколи.

Тут вечорниці були. Та й тато був на вечорницях, десь грушок нарвали. Йшли з вечорниць, та й він грушки був мамі дав. І вони вже там почализустрічатися після тих грушок. І так вони одружлися.

Поженилися, не було нічого. Така була маленька хатинка, я пам'ятаю ту хатинку, тут стояла. Стовп стояв, на тім стовпі така маленька-маленька лампочка світила. А наш тато був дуже майстер на всі руки. Він все вмів робити: і мурувати, і двері, вікна, то все він сам поробив".

Ганна Стрільчук. Суспільне Тернопіль

Мама все життя важко працювала, розповіла донька. Коли Марії було 13 років, її вивезли на роботу до Німеччини:

"Вона там і на кухні робила, і на поле робила. Трохи потім вже мову знала. Як війна закінчилася, приїхала додому. А тут у нас толоки роблять. Ну і пішла вона на толоку. І співала, вона файно співала, має голос. Співала українські пісні. Увечері приходять хлопці: "Що хочете, аби язик відрізати? Ви що співали? Українські пісні. Ще раз почуємо, відріжемо язик. Даємо попередження". Був страх, всяке пережили.

Потім настав голод. Їсти не було,мама з татом були і два ще хлопці були. Вони пішли по селах на Івано-Франківщину.Там так, ніби такого не було, бо тут град позбивав все, не було нічого. Вони пішли туди, робили, що доводилось".