Три покоління родини Сінкевичів-Харчуків з Лановеччини на Тернопільщині є борцями за незалежність України. Прадід Дмитра Харчука Степан Сінкевич був воїном армії УНР. Століття по тому його правнуки Дмитро та Ярослав долучилися до ЗСУ. Окрім прадіда, участь у боротьбі за Україну брали дідусь та бабуся.
Дмитро Харчук — ветеран російсько-української війни.
Чоловік розповів Суспільному, що обрав позивний Грім. Такий же був і в його дідуся, також Дмитра Харчука. Він пережив заслання до Сибіру через прихильне ставлення до УПА. Могили дідуся й бабусі Дмитра — на Лановецькому кладовищі.
"Я цей позивний навмисно позичив у дідуся, знаючи, що він пройшов такий шлях. Десь вірив у те, що він мені допоможе вижити в цій страшній війні. Зв’язок, який з’єднав з моїми предками, допомагав мені і боротися проти ворога, і виживати. Так і зараз допомагає все це пережити та продовжувати допомагати нашим хлопцям до повної перемоги", — говорить Дмитро Харчук.
Після Революції Гідності Дмитро брав участь в АТО у складі 80-ї десантно-штурмової бригади. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Дмитро знову вирушив добровольцем на фронт.
"Вознесенськ, Снігурівка, Висунськ. Там були перші бої. Під час чергових штурмових дій просто прилетіла міна, артилерія, і в нас вісім людей поранило. Три місяці був абсолютно лежачий, 18 операцій провели мені за той період. Потім вчився ходити, була реабілітація", — розповів чоловік.
Зараз Дмитро — староста одного з округів Лановецької громади. Роботу поєднує з волонтерством. Допомагає ветеранам адаптуватися до цивільного життя:
"Поки я через поранення не можу тримати зброю в руках, то вважаю, що хоча б таким чином маю долучатися до нашої спільної перемоги".
Воює і двоюрідний брат Дмитра — Ярослав Григор’єв. Він захищає Україну з 2014 року. Пережив російський полон. Мати Ярослава Галина Григор’єва-Харчук розповіла, що з початком повномасштабного вторгнення син знову став на захист країни.
"Це, напевно, на роду так написано. Коли мої батьки розповідали, то я ніколи не могла подумати, що все це торкнеться моїх дітей, мого сина, мого племінника. Дід був в армії УНР під проводом Петлюри. Щоб це не пропало, я своїм дітям доносила, що наша родина, наші бабусі є героями. Вони не просто сиділи в тюрмі, вони сиділи за волю України".
Історію родини Сінкевичів-Харчуків досліджує вчителька історії з Ланівців Юлія Бурак.
"Є могила Степана Сінкевича та Марії Сінкевич. Це прадідусь та прабабуся Дмитра Харчука. Вони були арештовані в 1944 році та відправлені до Сибіру. Пройшли етап каторжних робіт та зуміли повернутися до свого рідного села", — говорить Юлія Бурак.
Бабуся Дмитра Харчука Ольга Сінкевич та її сестра Віра організовували підпільні військові вишколи для молоді. Проводили їх на пасовищі.
"За її вказівкою місцеві столярі зробили для хлопців імітовану зброю з дерева. Вчилися, як правильно розбирати цю зброю, збирати. А її сестра Ольга Сінкевич відповідала за медичну сферу", — зазначила вчителька історії.
Історію цієї родини Юлія використовує на уроках, показуючи, як приклад минулих поколінь формує сучасних героїв.
"Оці маленькі локальні історії дають дітям зрозуміти, що між нами є справжні герої, які борються".
