Уродженець села Шушківці Лановецької громади на Тернопільщині Федір Гагрень написав та видав історико-краєзнавчий нарис про рідне село. Дослідження охопило період від початку 16 століття до сьогодення.
Чоловік розповів Суспільному, що працював над книжкою "Шушківці та шушківчани" п'ять років. Її тираж становить понад сто примірників.
Усе життя Федір Гагрень працював у галузі агропромисловості.
"Моя спеціальність — інженер-зоотехнік. Маю 30 років наукового стажу, працював у науково-дослідному інституті Мінагрополітики. Моя робота була більше пов’язана з економічним аналізом, там навчився писати статті".
Ідея написати книжку про Шушківці належить його сестрі Лідії Реп’юк. Допомагали також інші уродженці села.
"Вдячний Лідії Ремезюк, яка допомагати мені зі збором старих фотографій, спогадів матері для публікації. У візуальному висвітленні подій 21 століття підмогою стали блогерські фотоматеріали священника Олексія Філюка", — зазначив Федір Гагрень.
Автор намагався знайти інформацію про рідний край зі стародавніх часів. Але реальних документів, на які можна було б посилатися, в архівах майже не збереглося. Тому довелося розпочинати з середньовічного періоду.
Більшість історичних джерел знайшов в інтернеті. В архівах було складно знайти, зокрема, інформацію про період Речі Посполитої з 1569 до 1795 років. Про рукописні матеріали цього періоду автор обмежився згадкою.
"Писар такими викрутасами виводив букви, що неможливо було розібрати. Це стосується і староруських шрифтів. Я робив запит в Центральний державний історичний архів України, щоб отримати копію записів у книзі актів Кременецького земського суду. Мені її надіслали, але там також було складно щось зрозуміти. Проте працівниця архіву зверху зазначила дату, і це головне".
Федір Гагрень провів генеалогічне дослідження родів села. Охопив лише три покоління. Це пов’язано з тим, що в 1944 році радянська влада усунула церкву від ведення метричних записів. На заміну прийшло бюро ЗАГС (сучасний РАЦС). Але за цей період вони передали до архіву мало інформації.
"Довелося ходити по могилах, переписувати дати з пам’ятників. Але їх почали встановлювати лише в 60-х роках, на деяких досі стоїть металевий хрест. Тому зібрати дані, на жаль, вдалося не повністю", – зазначив автор.
За словами Федора Гагреня, написання нарису зайняло багато часу. Деякі односельці сумнівалися, що задум вдасться. Особливо складно було збирати інформацію під час пандемії коронавірусу.
"Коли знаходив архівні документи, тоді з'являвся азарт працювати. Та що можна зробити в рукавичках і масці, коли документи злежані, неможливо гортати сторінки? А ще треба було вчасно записатися у читальний зал. Пускали не більше п'яти відвідувачів".
З початком повномасштабної війни автор два місяці не брався за дослідження. Повернутися до роботи надихнула історія незнайомої людини.
"Випадково я натрапив на статтю про жінку, яка писала книжку про своє село. Його затопило водою, коли будували Канівську ГЕС. Проста жінка, листоноша, яку колись виселили, познаходила людей, щоб зібрати інформацію. Я вирішив, що теж повинен все доробити".
З редагуванням тексту допомогла уродженка села Світлана Філюк-Єрошенкова, яка працює в обласній науковій універсальній бібліотеці.
Через високі розцінки книжку Федір Гагрень верстав власноруч.
"Хоч я мав деякий досвід у підготовці матеріалів до друку, але зробив помилку. Все треба починати з видавництва, вони дають розмір сторінок, абзаців, полів і відступів, і ти вже робиш. Я ж робив на звичайному форматі А4, бо не сподівався, що надрукую. Думав спочатку розмістити все в інтернеті. Тому два рази мені довелося переробляти текст для друку", – говорить чоловік.
Редагувати старі фотографії також довелося самостійно:
"На деяких світлинах були плями, заломи, їх треба було ретушувати та замальовувати у фотошопі. Ще треба було розмістити знімки, вставити у текст. Це займало багато часу і втомлювало".
У 2025 році вдалося надрукувати спочатку 70 примірників, а потім ще 36. Майже всі книжки придбали жителі Шушківців та вихідці села.
"Затратив багато часу та зусиль. Та це не співмірно з тим, що пережили наші прадіди, з лихоліттями, які пронеслися по цій землі. Мої односельці заслужили на цю скромну пожертву, адже історія залишається у колективній пам'яті".
