Лемківське село Лосє, що в Польщі, славиться давнім ремеслом — мазярством. Здавна тут виготовляли мастила для возів. Чорну мазь робили з ропи, яка виходила з-під землі. Про промисел, яким на Лемківщині займалися лише жителі цього села, Суспільному розповів ініціатор створення музею "Zagroda Maziarska" Василь Шлянта.
За його словами, коли мазяр приїжджав до села, то давав знати, що приїхав. Він співав, закликаючи:
"Купіть мазі, мазі-мазі! Риб’ячий жир, дьоготь, олія!".
Чорну мазь, якою торгували мязяри робили з так званої ропи, яка виходить з-під землі в околиці села:
"Це місце має назву Перекопи, то одне, а сусіднє має назву Ріпниці. То показує одне і друге, що є зв'язок з ропою землі, а інше, що тут щось робили.
Її тут видобували. Для своїх потреб було раніше, як друга половина 18-го століття. А місцеві господарі застосували це для змащення осей, дерев’яних осей давніх возів.
І так почалося мазярство".
Жителі Лосє, які займалися мазярством, мали спеціальний одяг: головний убір, сорочка жилетка, жакет, завужені до низу штани, чоботи.
"Мазяри до своєї роботи цілорічної від весни до осені мали один одяг. Був він практичний, зручний, щоб був і для спеки, й для дощу. Був практичний, то не була мода".
Василь Шлянта пригадує, як мазярську справу вели його предки:
"Сходили сніги, крига на річках, а мязяр вже думав, спершу думав і збирався в дорогу. На прикладі мого діда, то була околиця Варшави, на схід від Варшави по правім березі Вісли. Виїжджав звідси в понеділок, їхав шість днів, в суботу був у Варшаві. Була така гуртовня продуктів ропопохідних. Життя в горах всюди і все є нелегке, тяжке. І мешканці, особливо, де землі були платні, шукали способів, як заробити додатково на життя".
Продавали свій товар мазяри, їдучи возами:
"Мазяр виїжджав із села на кілька місяців роботи, зазвичай, з помічником. Їхали возом. Це є останній віз останнього мазяра".
Віз, за його словами, був спеціально обладнаний:
"Тип воза пристосований до далеких подорожей, — міцний, цікава конструкція. Так звані "васанги", тобто бічні дві частини, спеціально вигнутий кривих обух один і другий. Це було причеплене ззаду воза, підвішене і там було сіно для коней. То була бочка 200-літрова, залізна, то повна важила під 300 кілограмів".
Чоловік каже, цією справою займалися лише чоловіки, жінок в дорогу з собою не брали.
"Набирав до того ґрата, раз з одного раз з другого боку, і як продав кілограм, так як тут, то мав таку вагу з пружиною, я вам покажу, зачіпав найперше спочатку, потім, коли набрав і давав товар".
"Це заняття, ця праця, а була це нелегка праця, була характерна лише для жителів цього села. Всіх мазярів одного року виїжджало з села, кажуть, що навіть триста. Це є феномен Європи. Знаю про це, пам’ятаю, розповідаю, буду передавати", — розповів Василь Шлянта.
Нагадаємо, в Польщі 18-20 липня відбувався 43-й фестиваль лемківської культури. Старостою цьогорічного фестивалю обрали військовослужбовця ЗСУ Степана Барну з Тернопільщини.
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp
