Через постійні російські обстріли залишатися на прикордонні Сумщини небезпечно. Але там досі живуть люди. Від початку повномасштабного вторгнення до населених пунктів, розташованих поблизу РФ, здійснює рейси 70-річний Петро Дяденко.
Петро Дяденко за кермом автобуса майже пів століття.
"Їдеш у рейс і не знаєш: виживеш, чи не виживеш. Ніхто не знає. І люди ж так само, сідають в автобус, доїдемо — то добре. Сподіваємось, що буде все нормально", — каже чоловік.
З 1976 року він працював у автобусному парку на автобусі. У 2001 році став підприємцем.
"По Басівці працюю і до цього дня. Раніше ми вісім рейсів робили, коли війна не почалася. Потім шість. Зараз два. У мене водіїв немає зараз, довелося мені самому працювати. Якщо я кину, то все, туди ніхто не хоче їхати. Бояться".
Скільки рейсів виконав за час вторгнення, пан Петро не рахував. Однак згадує, деякі досі стоять перед очима:
"На Басівку їздили ще до Юнаківки. Доїжджаємо до Локні, а вони пішли залпами. Люди кричать, що потрібно тікати. А куди там тікати, дорога погана. Машини горять. Їдеш, а попереду бахнув дрон і загорілась машина. Ну обстрілюють".
Пан Петро говорить, що допомагати людям вважає своїм обов'язком:
"Немає водіїв. Якщо я кину, туди автобус вже ніякий не поїде. Бо там стріляють щоденно. У мене ще водій один є. Два-три дні я роблю, він тоді заміняє. А було таке, що машина стояла на ремонті, то і по два тижні працював. У нас зривів немає. Ми завжди виконуємо рейси 100%. Якщо одна машина поламалась, викликаємо другу. Виїжджають люди кожен день, сюди-туди їздять. У місто приїхали в Суми, а через два дні приїжджають, господарство погодують і їдуть назад".
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
