16 та 17 листопада команда муніципального спортивного клубу “Сумчанка” взяла участь в індорхокейному турнірі “Лейпцизький Ярмарок”. З шести жіночих команд-учасниць сумчанки стали першими і здобули головний трофей турніру.
Серед дванадцяти гравчинь у Лейпциг їздили й Валерія Зайцева та Анна Танченко. Показуючи кубок “Лейпцизького Ярмарку”, пригадують як прийшли у хокей на траві.
“Я перепробувала дуже багато різних видів спорту, різних гуртків. В моєму дитинстві батьки віддавали мене на багато секцій. Але хокей більше зачепив серце. Бо коли мама відвела на перше тренування загорілися очі”, – згадує гравчиня Валерія Зайцева.
У Анни було не так як у подруги по команді. Шлях до кар’єри хокеїстки починався з бабусі.
“Я живу неподалік від (спортшколи – прим. ред.) “Динамо”. І мені бабуся каже: “Ходімо, спробуємо, може на якусь секцію тебе запишемо”. Ми зайшли і як раз в цей момент в залі був хокей на траві. Я записалася, пішла на перше тренування і зрозуміла, що це мій спорт”, – розповідає Анна Танченко.
Потім були тренування, були команди СДЮШОР “Динамо”, збірна Сумської області, “ІФК СумДПУ”. І нарешті – “Сумчанка”.
“Це довгий шлях, завдяки якому ти проходив не одні змагання, не одні труднощі, радощі. Ти ішов постійно до цього, до своєї мети. Бо була “Сумчанка”. Там, де ти дивився на гравчинь, ти захоплювався, приходив на змагання, вболівав і ти хотів бути як вони і грати саме у складі цієї команди”, – каже Валерія Зайцева.
“І, мабуть, це мрія. Мрія, до якої хочеться йти”, – додає Анна Танченко.
У цьому році дорога на турнір тривала 30 годин. З дороги дівчата зіграли товариський матч проти “ATV” з Лейпцигу, який виграли з рахунком 5:1, а потім був турнір. Яка з чотирьох ігор турніру була найважчою, а яка – навпаки, думки дівчат розділилися.
“Третя гра, півфінал. Ми якось вийшли, змогли зібратися, відразу забили. І, я вважаю, це була найлегша гра. А для мене найважча була перша гра. Оскільки ми хвилювалися трішки, хотіли виконувати все, що сказав тренер”, – говорить Анна Танченко.
“Для мене найважча була друга. Бо вона якось була переломна все ж таки. Ми втомилися і було важко. Ми вийшли на першу гру, гарно відіграли, були на позитивній хвилі. В другій грі вийшли, наче все пішло, але стався переломний момент і не відразу змагали зрозуміти що трапилось. В сам момент гри. І саме в ній, я вважаю, ми були на голову вище за суперника, але не відразу змогли зрозуміти по тактиці, що пішло на так”, – додає Валерія Зайцева.
Дівчата говорять, що на кожній грі за кордоном вони представляють не лише себе, не лише клуб, а і Суми та Україну.
“В Україні зараз війна, але на цьому закінчилося життя? Треба рухатися далі, треба казати за це всім країнам, всій Європі. Щоб вони знали за це”, – каже Анна Танченко.
“Це також наша місія. Бо коли ми виїжджаємо багато людей бачать, чують про нас. Питають за допомогу якусь. Коли ми виїжджаємо, ми кажемо про це з перших вуст: що відбувається і що ми переживаємо. Бо кожен з нас переживає це вдома, переживає разом з рідними. І для кожної з нас це дуже важка тема. І у кожної людини розділилося життя до і після війни, кожен сам вирішує, що йому робити”, – розказує Валерія Зайцева.
“Сумчанка” – це сім'я”, – говорять спортсменки.
“Світлана Миколаївна Макаєва для нас створила таку команду, ми стали частиною цієї команди куди ти завжди можеш прийти, порадитися, просто поговорити”, – пояснює Валерія Зайцева.
Євген Бондаренко на “Лейпцизький Ярмарок” їздив як тренер “Сумчанки”. В команді він 13 років. За ці роки перед його очима пройшла та команда, яка в цьому році здобула головний трофей у Лейпцигу.
“Нова генерація. Це повністю інноваційні гравчині. Вони бачать по-іншому, спілкуються по-іншому, реагують на підказки по-іншому. З ними як легше в якихось моментах, так і складніше. Як наше життя змінюється, з огляду на ситуацію у нас в країні, війну, так і змінюється все у спорті. Дуже приємно, що вони росли поруч зі мною. Я ріс поруч з ними. За це їм дуже вдячний, думаю, що у них велике майбутнє”, – говорить Євген Бондаренко.
Проте, хто виграв цей тур тренер окремих імен не називає: “В хокеї виграє лише команда. На фото немає ще кількох осіб – це тренерський склад. Вони також виграли цей турнір. Разом з цими дівчатами”.
Євген Бондаренко додає, що перемога на “Лейпцизькому Ярмарку” – це хоч і маленький, майже не помітний, але внесок у нашу велику перемогу.
“Кожен має робити свою справу заради єдиної перемоги. Якщо команда виграє і таким чином прославляє нашу країну, і робить рекламу цій країні й, зокрема, не тільки країні, а і місту, якому потім допомагають німці, голландці, інші країни, то, мабуть, ми на правильному шляху. І це наша перемога, і це наша боротьба”, – каже тренер.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp.
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
