Бійці 41 окремої механізованої бригади виконували завдання на палаючому танку, рятувалися від російських безпілотників, віддано захищали Донеччину. Нині вони вдосконалюють бойові навички на Сумщині.
Про особистий бойовий шлях та "гарячі" історії роботи підрозділу на Донеччині Суспільному розповів начальник відділу комунікацій в бригаді Руслан. Далі його пряма мова.
Я до вторгнення працював заступником директора в спецшколі-інтернаті, протягом дев'яти років я там працював. Мій бойовий шлях почався з 24 лютого 2022 року, коли о 07:00 ранку я прийшов у військкомат та отримав зброю. Був спочатку у роті охорони, потім був командиром взводу, замкомандира роти, ну а потім прийшов наказ і перейшов в нашу найкращу 41 бригаду. Зараз я начальник відділу комунікацій в бригаді.
Бойовий шлях нашої бригади почався з Куп'янська, де ми утримували позиції десь вісім місяців. Наша бригада не уступила жодного кроку російській армії. Потім нас перемістили на Донеччину, де також бригада гідно стримувала натиск Росії, відбивала постійні штурми, обстріли. Хлопці – справжні герої, молодці, стримували до останнього. Потім нас перекинули на Торецький напрямок, де також ми вели оборону. Зараз ми служимо на іншому напрямку. Хлопці тренуються, займаються, вдосконалюються.
"Краще відро поту на тренуванні, чим крапля крові в бою".
Я вклоняюся перед українською піхотою. По них летить все: ракети, вибухові пристрої з FPV-дронів, авіаудари.
"Це просто титани, це, я вважаю, найміцніші люди, які є в наших Збройних силах. Це – наша піхота".
Ці люди перебувають на позиціях постійно, вони тримають оборону, тому що давно сказано, що територія вважається захоплена, коли туди ступила нога піхотинця. Не артилерія, не танки, не авіація.
"Віра — це наше все, віра в себе, віра в Бога, віра в Україну, якщо в тебе є віра, в тебе страху немає".
Вершники палаючого танку
Колись групі наших танкістів була поставлена задача поїхати, вибити російську піхоту, яка не давала нашим хлопцям просуватися. І от вони їдуть на завдання, і по них починають бити FPV-дрони. Загорівся танк, а вони ще не доїхали навіть до точки, де треба виконати задачу. Вони на палаючому танку доїжджають, виконують задачу, прикривають піхоту, розвертаються, їдуть назад. І все це, нагадую, на тому ж палаючому танкові. По них б'ють ще російські FPV-дрони. Командир танка героїчно собою прикриває полум'я, аби воно до боєприпасів не дістало, руками починає їх викидати. Механік уже нічого не бачить, тож всі вилізають нагору. І на цьому танку вони "летять" звідти.
Це були скромні прості дідусі, які не злякалися. Це приклад для молодого покоління: є задача, вони її виконали, та ще й на палаючому танкові. В командира руки обгоріли. Та й взагалі який відсоток вижити в таких умовах? Невеликий. Але – вижили.
"Газуй, газуй!"
Була ще історія як наші тікали від FPV-дрона, це було на Куп'янському напрямку, біля Петропавлівки. Тоді все це тільки починалося з дронами, не так, як зараз: FPV як маршрутне таксі літає, а тоді реально було страшно. Ми поверталися після завдання. Я сиджу в бусику. У в вікно дивлюся, і з-за посадки злітає російський дрон. Кричу водію: "Газуй, газуй!". Я думав, ми перевернемо той бусик. Думав, чи то вистрибнути вже з тієї машини. Ми втекли від нього тоді, дрон повернув та полетів в іншу сторону. Але він влучив в цивільну машину, були загиблі. Це один з перших спогадів.
Чим більше буде зброї у нас, тим більше ми будемо наносити вогневе ураження російській армії. Більше зброї – швидше буде перемога. Все просто.
Людям також потрібно долучатися. Ну досить вже лежать на дивані, третій рік війна йде, хлопці "закінчуються": фізично, морально всі втомлені. Треба захищати країну, треба вже здобути цю перемогу, а так сидіть дома на дивані і ховатися за юбкою дружини — це не по-чоловічому. А якщо сидиш вдома, то тренуйся. Зараз є різні варіанти: волонтери проводять навчальні, тренінгові програми зі зброєю, по тактичній медицині. Хоча б походіть для себе на тренування, бо рано чи пізно воно стане у пригоді. А ти вже будеш мати бойові ази, знаєш, як тримати автомат, як стріляти, як перезаряджатися правильно, як той самий турнікет накласти.
"Пам’ятаю, як на одному з напрямків знайшли мертвого росіянина. У нього були прострілені дві ноги. Як виявилося, в нього були накладені турнікети нижче поранення – це неправильно. Він сам собі допомогу надавав або, може, "фахівці" допомогли. Бажаю, аби вони завжди так накладали собі турнікети. Тому обов’язково медицину, курси з тактичної медицини треба проходити. Щоб не було так, як в цього мертвого росіянина".
Я часто чую про "ненароджених для війни", що "я нічого не вмію", я також не народився з автоматом і з броніком в руках, але я зробив свій вибір, тільки я відповідаю за цей вибір і я буду його нести до кінця. Ми пішли сюди заради своїх рідних, близьких, заради своїх дітей, щоб вони не бачили цього більше ніколи в житті. Ми боремося за мирне синє небо, за наші землі, щоби бути на них господарями.
Після перемоги хочу повернутись додому, доробити ремонт у квартирі. Хочеться жити якось по-іншому. У мене зовсім інші погляди стали. Я б хотів їздити десь, з кимось домовлятися, щось робити, допомагати. Може якийсь невеличкий бізнес. З донечкою хочу проводити більше часу, подорожувати Україною.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
