У 2004 році в Україні вже десятий рік панувала “епоха кучмізму”. На Сумщині ж у керма був Володимир Щербань – виходець із Донбасу. Під контролем очільника області правоохоронні та фіскальні органи, майже весь бізнес області та медійний простір. ВНЗ лишалися чи не єдиними "непідконтрольними" установами. Їхнє об'єднання мало розв'язати цю проблему. Про це говорять учасники студентських протестів, які пізніше увійшли в історію під назвою "Студентська революції на траві". Суспільне зібрало спогади тодішніх студентів.
Указ про створення в Сумах національного університету (СНУ) на базі трьох вишів розмістили на сайті Верховної ради 20 квітня 2004 року.
Ректором нового закладу мав стати Олександр Царенко, який на той час очолював обласний осередок СДПУ(о) та керував СНАУ. Чутки про об’єднання почали ширитися містом задовго до появи документа, і студенти намагалися протистояти цьому. Однак, указ таки вийшов.
“Це було суто політичне рішення, яке було зроблено під вибори, які мали відбутись восени 2004 року. Був задум в тому, щоб ректор нового об'єднаного вуза (Олександр Царенко, – прим. ред.) міг контролювати студентів, які будуть йти на вибори. Тобто процес голосування там відбувався так, що проректор або декани стояли біля урн, а студенти приходили, показували бюлетені й після того, власне, вкидали їх в урни. Це один із найголовніших елементів, чому студенти, власне, були проти такого політичного рішення”, – розповів учасник Студентської революції на траві Андрій Букін.
“Ми вирішили, що потрібно об'єднуватися зі студентами інших вузів, почали з ними координуватися, проводити спільні засідання. Я була офіційно студентським ректором СумДУ. На мою адресу були погрози: будинок батьків камінням обкидали вночі. Перед тим приходили спортивної тілобудови хлопчики і розповідали батькам: "Приберіть свою дівчинку, вона не Ленін, їй не вдасться зробити революцію. Ви що не розумієте, що ми з нею можемо зробити?". Батьки в шоці. Я пам'ятаю слова мами: “Іра, нащо ви? Куди ви лізете? Це ж там Щербань. Це ж така банда. Це ігри по-дорослому. Ви піщинки для них". Тоді той був період, коли всі органи цього тиску боялися. І Щербань, коли говорили це прізвище, то я кажу, як в Гаррі Поттері – ім'я того, кого ми не називаємо”, – пригадала учасниця Студентської революції на траві Ірина Меркун.
"Ми почали обговорювати, як в цьому протидіяти, які взагалі у нас можуть бути варіанти, думати про те, де шукати союзників, до кого звертатися. Ясно, що як студенти, нам тоді було по 18-19 років, ми в першу чергу зверталися до адміністрації університету, а потім зрозуміли, що треба виходити на інший рівень – на рівень міста, області, Києва. Ну і воно завертілося якось”, – розповів учасник революції Микола Гуменний.
12 травня 2004 року студенти, їхні батьки, викладачі, кілька депутатів міськради вийшли на мітинг до пам’ятника Тарасу Шевченку у центрі міста Суми, аби сказати публічне "ні" насильницькому об’єднанню трьох сумських вишів: СумДУ, педагогічного та аграрного університетів.
“Ми на перший мітинг виходили в пов'язках на обличчі. Тому що фотографували, потім визивали в деканат і розповідали, що так не можна. По червень були наради, поїздки в Міністерство освіти, до прем'єр-міністра, передання звернення до ВР, зустріч зі спікером Верховної Ради України. І ми намагалися достукатися до влади такими звичайними методами. Але не так сталося, як гадалося. Нам принесли указ президента Кучми, що Сумський національний університет створений на базі Сумського національного аграрного шляхом приєднання двох інших вузів. Тому було прийнято рішення вийти у сквер Шевченка наметовим містечком, студентами”, – розповів Володимир Чепік.
Життя у наметовому містечку у Сумах, тиск міліції та провокації
28 червня 2004 року, у День Конституції, у центрі міста Суми з'явилося наметове містечко. Це був один із ключових етапів Студентської революції на траві. Учасники жили у наметах у сквері ім. Шевченка: зі своїм побутом, культурною програмою, промоцією.
"Постійно ми ходили по території, прибирали. Велика кількість підприємців, які на Сотні розташовані, дозволяли нам відвідувати там вбиральні, скажемо так. Це був дійсно студентський табір”, – пригадала Наталія Ілляшенко.
"Ми робили інформаційні листівки, у нас працював інформаційний центр, центр логістики, забезпечення табору, польові роботи ми робили. Були навіть прецеденти, коли там листівки роздавали, міліція могла підходити і намагатися пояснити нам, що ми там якісь протиправні дії робимо. З нами дуже багато батьків, мам, до речі, було, які постійно залишалися з нами. Допомагали люди забезпеченню табору, щоб ми могли прохарчуватися або, наприклад, щоб у нас були ресурси на друк тих самих листівок”, – розповіла учасниця революції Марина Попатенко.
Наметове містечко проіснувало понад місяць. За цей час на учасників чинили тиск, стежили, заводили карні справи на батьків, а сам наметовий табір закидували отруйною рідиною.
Один із методів протидії з боку влади був тиск на учасників через батьків та їхній бізнес. Таким чином із протестів виключили сина колишнього міського голови Сум Геннадія Мінаєва. "Коли я доносив до батька інформацію, що відбувається така потенційна ситуація, що ти порадиш мені робити… я отримав дуже коротку, але потужну відповідь: “Ти не згоден з тим, що відбувається?" Кажу: “"Ні, не згоден, мені не подобається"... "Тоді борись". На мене, звичайно, ключовий вплив був через бізнес батьків, через загрози цьому бізнесу. Мушу зізнатися, що в кінцевому випадку цей вплив мав успіх і на певному етапі я був виключений з активного протесту. Якусь окрему людину чи сім'ю стерти в порошок у той час було відносно просто, простіше, ніж зараз”, – розповів Максим Мінаєв.
Окрім погроз, на учасників пробували впливати шляхом підробних компроматів. “Вони йшли на будь-які провокації. Наприклад, одного разу я приходжу вранці, від мене щось студенти ховають. Виявляється, вони надрукували з інтернету порнографію і написали: "Що з вашими дітьми роблять ваші викладачі", – розповів учасник Студентської революції на траві, професор СумДУ Леонід Мельник.
Ірина Меркун додала: “Була антиреклама на нас, постійно розкидувалися по місту листівки, що ми там, типу, наркомани, туніядці, влітку нічим їм заняться. Ми копії всіх дипломів, всіх відзнак у студентському житті копіювали, вивішували, і коли приходили і казали: “Та у вас всі двієчники”... та ну як всі двієчники? ну от, будь ласка, от дипломи з відзнакою, от учасники якихось конференцій, наукові якісь у когось роботи. У нас був дуже великий колектив студентський, нам було щось сказати, що показати”.
Піший похід на Київ та скасовування Указу Президента
Наступним кроком став піший похід до Києва. Учасники пригадують: 1 серпня вони планували урочисто під супроводом медіа йти до Верховної Ради з вимогою президенту Кучмі скасувати указ про створення Сумського національного університету.
В останню ніч перед походом наметове містечко стало порожнім, лишилося близько 10 студентів, пригадує Сергій Свердленко. Він залишився ночувати у наметі: "Десь друга чи третя година ночі… Я прокинувся через те, що мене два міліціонери витаскували сплячого за ноги. Я на спині повзу, мене тащать, розхитують, перекидують через периметр. Я кричу там: “Фашисти, відпустіть, що ви робите?”. І таке саме відбувається з іншими студентами, які були по наметах. “Попакували” нас в Бобік, увели до міліції. Мені батько залишив мобільний телефон і в мене була вже заготовлена смска на той випадок, коли щось трапиться. Ближче до ранку нас вже відпустили, ну це вже був серйозніший кіпіш в місті, дуже багато людей зібралося”.
“Перший, скажемо, потік студентів, відійшов без оголошення. Вони вийшли дуже рано. Потім ми вже до них долучалися. І вже до Ромнів вони дійшли, коли вже інформація пішла в ЗМІ та в загальну масу. Тому перший був у нас такий таємний похід. Це була велика кількість людей, яка йшла дорогою. Всі машини сигналять, зупиняються. Кожен мешканець села, виходить, дозволяє до будинку зайти, постійно підтримували”, – розповіла Наталія Ілляшенко.
Студентський похід намагалися зупинити: студентам заборонялося пересуватися узбіччям траси Суми-Київ, а у селі Андріяшівка, що розташоване за 10-15 кілометрів від Полтавської області, студентів почала затримувати міліція. За добу учасників Студентської революції на траві відпустили.
Коли затримали сумських студентів на кордоні Сумської і Полтавської областей, на нашу площу вийшли 10 тисяч людей, щоб відпустили студентів, розповів Володимир Чепік. "Влада прозріла. З України до нас доєднувались студенти з інших вузів. Яскравий приклад — коли була команда наш марш запакувати в автобуси, на інших автобусах приїхали студенти з Херсона. Там був зліт громадських організацій, ну і студенти з інших регіонів приїхали на підтримку. І тут куча поліції, вони по наївності питають: “А де тут сумські студенти ідуть у на Київ? Он! О, ми йдемо в підтримку! Вони тільки виходять, їх разом із нами в автобус”.
Дійшовши до Пирятина, студенти дізнались, що тодішній президент України Леонід Кучма 10 серпня скасував свій указ про об'єднання вишів.
Ці студентські протести народили нове покоління політичних лідерів, більшість з яких почали займати керівні посади, стали депутатами, очолювали організації, говорять учасники революції. І додають, що студентський спротив став поштовхом до Помаранчевої революції. “Якби студенти дійшли до Києва, то на 1 вересня це був би вже не просто якимсь регіональним страйком. Це був би всеукраїнський страйк по всій Україні. Тобто там нас готові були підтримувати – і київські студенти, і львівські студенти, і студенти з міста Донецьк. А відповідно Київ на той час і так відчував, що вибори не відбудуться гладко, що не буде передачі спадкоємності від Кучми до Януковича. І, відповідно, "Помаранчева революція" почалась би на два місяці раніше, якби студенти дійшли до Києва", – вважає Андрій Букін.
Студенти, викладачі, громадські активісти, батьки відстояли право на якісну освіту і зберегли для Сумщини вищі навчальні заклади. Вони починали на власному ентузіазмі, пережили страх, відчай, погрози та безнадію – але перемогли систему.
20 років потому… боротьба за свободу та незалежність продовжується.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
