Катерина Жуковська — марширувала разом із хлопцями на заняттях з допризовної підготовки, а у 2022 взяла в руки зброю і поїхала бойовою медикинею на Донеччину. Відслуживши півтора року на напрямку, де безперервно велись бойові дії, нині бійчиня на псевдо "Аква" боронить кордони Сумщини. Про свій шлях військової та про найстрашнішу ніч на Донеччині розповіла Суспільному.
Психологиня за освітою, військова за покликанням – так себе називає 34-річна бійчиня з Дніпра Катерина Жуковська на псевдо "Аква". Такий псевдонім, бо вважає воду своєю стихією. Згадуючи початок свого бойового шляху, говорить:
Взагалі, я проспала війну. Мені вночі снився сон, і ці вибухи ввійшли в цей сон настільки гармонійно, що я не зрозуміла, що війна почалась.
В мене тато загинув, коли мені було 9 років, у мене тато служив в армії і в нас вдома зберігався його кітель парадний і фуражка, ще радянських часів, і я малою дуже сильно любила носити цю фуражку. Мені так подобалось, так йшло, я кайфувала. У школі я ходила на допризивну підготовку юнаків, два роки марширувала, носила на саморобних ношах і мені дуже подобалося.
Вдосконалювати шкільні знання довелось у перші місяці повномасштабного вторгнення. Евакуювавши з Дніпра доньку, "Аква" стала готуватися до служби.
Я закінчила курси по тактичній медицині, отримала сертифікат, купила собі всю екіпіровку, від форми до каски, шолома – і пішла, мобілізувалася добровольцем. Я просто не змогла бути вдома, дійшло до того, що я вже не змогла спати. В мене постійно думки крутилися: там гинуть молоді хлопці, молоді дівчата, а я вдома. Це моя держава, це моя земля!
Перший бронежилет "Акви", згадує, важив 14 кілограмів – маючи такі обладунки, й поїхала у військкомат.
Мене не хотіли брати, три рази я ходила, потім я влаштувала скандал - мене досі там пам'ятають. Я сказала: краще, ніж ловити алкоголіків за ларьками, візьміть людину з внутрішніми переконаннями, з готовою військовою спеціальність — буду приносити користь. Я їхала не вмирати. Я їхала допомагати, приносити користь.
Нинішнє спорядження військовослужбовиці — каска, наплічник, бронежилет, зброя важить не менше 15 кілограмів. Екіпірування, говорить бійчиня, вже не помічає, бо звикла. До того ж фізична форма дозволяє витримувати щоденне навантаження.
У цьому моменті я дуже сильно хотіла подякувати своєму тренеру: я в цивільному житті останні роки займалася кросфітом. Женя Жуков, дякую за мій фізичний стан. Не важко, насправді. Просто, коли я служила ще бойовим медиком, плюс до цього я ще таскала на собі здоровенний рюкзак з медикаментами, з приладдям і ноші це давало плюс вагу кілограмів 7-10 зверху.
Першим підрозділом бійчині стала Донецька 109 бригада ТРО – на Донецькому напрямку бойова медикиня служила півтора року – рятувала побратимів, виходила на завдання.
Я не знала, куди я їду, в яку бригаду, в яку область, мені було взагалі без різниці, куди я потраплю. Бригада в яку я потрапила, була повністю знищена в Маріуполі. На той час її відновлювали і я якраз потрапила в це відновлення і ми з самого низу починали її відбудовувати.
Півтора року я служила на Донецькому напрямку. Починала з бойового медика взводу, потім роти, потім я поїхала на навчання в Норвегію, у військах НАТО я провела півтора місяця. Повернулася, працювала вже як інструктор медицини у своїй бригаді донецькій.
З часів служби на Донецькому напрямку, говорить, найбільше запам’ятався такий випадок:
Я дуже сильно боюсь полону, я не боюсь нічого так, як полону. Я спілкувалась з дівчатами, які там були. Я би не хотіла там бути. І був момент, коли ми вночі на передній лінії заблудилися з моїм побратимом. Просто заблудились, і ми не розуміли, де ми. От тоді мені було дуже страшно.
Зараз Катерина ділить військовий побут із побратимами 129-ї криворізької бригади – бійці боронять кордони Сумщини.
Більшість людей мені повністю зрозумілі в цій бригаді, більшість людей вмотивовані. Мені, звісно, хотілося би щоб здорові, спортивні хлопці які зараз знаходяться там в цивільних містах, щоб вони підготувалися поки є час ,щоб вони готувалися і йшли на службу. Було б легше набагато тим, хто вже давно служить і не так важко тим, кого все одно, рано чи пізно, я думаю, заберуть.
Я не пожалкувала про те, що пішла у військо. Жодного разу не було такого. Звісно, я скучаю за дитиною, хочеться провести з нею якийсь час. Але я розумію, що кожна людина в складі Збройних сил має певну вагу. Це частка механізму, без якої він працювати не буде. Я розумію, що в кожного є сім'я. Я розумію, що в кожного є діти, але якщо ми зараз не пожертвуємо своїм побутом, аби захистити наше майбутнє, то цього майбутнього просто не буде. Ані у нас, ані у наших дітей.
Останні місяці "Аква" перебуває у Сумській області – підрозділ дівчини зводить фортифікації, боронить тутешні кордони. Після закінчення війни "Аква" планує залишитися у війську. Та, додає, дуже хоче бачити в ньому своїх земляків – вже зараз.
Місто Кривий Ріг, Дніпропетровська область,ми вас чекаємо! Якщо щось не вмієте — ми вас навчимо Приходьте до нас. Ми вас дуже ждем!
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
