Два роки тому, з 8 по 18 березня на Сумщині організували кілька "зелених коридорів". Ними місцеві мешканці мали змогу евакуюватись з оточених військовими РФ населених пунктів. Суспільне поспілкувалось із двома сум'янками, які зі своїми дітьми виїхали за кордон. Одна з них залишилась там, інша - повернулась додому. Свої історії жінки розповіли Ірині Касьяненко.
Вранці 8 березня 2022 року від Сумського державного педагогічного університету із оточених російськими військами Сум рушила перша евакуаційна колона. Усього на Сумщині з 8 по 18-те березня організували кілька "зелених коридорів", евакуювались тоді близько ста тисяч людей.
Сум'янка Олена Бурнос вирішила вивезти сина у безпечне місце після авіаудару на вулиці Роменській 7 березня 2022 року, де за інформацією прокуратури, загинули 14 людей.
Фото: Суспільне СумиТого ж дня виїхала і сум'янка Анна Горпініч.
Я зрозуміла, що треба їхати, мені було страшно за своїх дітей. Все, що ми встигли тоді - це я запхала якийсь сніданок у дітей, ми взяли наші тривожні рюкзачки… навіть не валізи, ми нічого не збирали ніяких речей. Просто взяли те, що у нас в тривожних рюкзаках було.
По дорозі зустріли колони російської техніки. Було страшно, згадує Анна.
Ти їдеш і бачиш у вікно просто сотні одиниць важкої військової техніки. І тоді мені реально стало страшно через те, що… а раптом ми не зможемо виїхати, а що як вони нас розстріляють по дорозі.
Фото: Анна Горпинич
Найбільше, звичайно, ми боялися, що ми така величезна, світла, довга ціль для атаки на нас. Те, що нам сказали, що ми їдемо до Полтави – ми не знали, що буде в Полтаві. Ми не знали, що далі буде евакуаційний якийсь потяг, чи ми всі туди зможемо вміститися, якими містами ми будемо рухатись.. тобто, це все було невідомо, ми просто довірились цій ситуації, сіли і їхали.
Кінцевим пунктом евакуації для Олени та її сина була Польща.
Фото: Олена БурносАдаптувалась до життя в іншій країні більш-менш легко, згадує Олена
Я одразу потрапила в ком’юніті українських жінок, які організовують громадські організації різні. Спочатку це були плетіння сіток маскувальних і мені треба було знайти "своїх" - це перше, що ти шукаєш за кордоном – це своїх. Бо це віддушина.
Анна з сином і донькою зупинилась в польському місті Хелмно. Розповідає, їхала до мами, який жила там останні 6 років.
Перший час у Польщі я не планувала взагалі адаптовуватись. Ми наївно були переконані, що ця війна не може тривати рік чи два роки. Усвідомлення того, що ми залишимося тут надовго… воно до мене прийшло вже більше ніж через рік після того, як ми опинилися тут.
Призвичаїтись в іншій країні було нелегко, розповідає жінка.
"Через те, що різні звичаї, різні підходи до якихось там речей, бюрократія. Інші процеси, до яких просто треба призвичаїтись, їх зрозуміти, ну і імплементувати їх у своє життя. Через те, що деякі речі інакші, іноді буває складно, іноді це вибішує просто і хочеться казати:
Ай, як жеж мені добре було в Україні, хочу в Україну, тому що там все так просто, зрозуміло і взагалі.
Але, через обставини ми розуміємо, що ми маємо звикнути, ми маємо зануритись в це життя і якось постаратись адаптуватись тут, призвичаїтись тут до життя тут".
Анна віддалено працює в українській компанії, її діти навчаються в польській школі. Повертатися з ними в Україну не планує.
Я тут зустріла чоловіка, з яким ми зараз плануємо шлюб, плануємо родину. Тут тепер моя родина, тут моє серце. Так сталося, що у мене тепер два дома: в Україні і Польщі.
Олена залишалась у Польщі рік та три місяці, влаштувалась на роботу, а син навчався у польській школі. Але бажання повернутись в Україну виявилось сильнішим.
Рішення важке достатньо, бо є свої наслідки, як і в кожного рішення, є відповідальність. Ми все одно так само відповідаємо за життя своїх дітей. Вже дітей, можу казати, в множині. Тому що, власне, завагітніла в Польщі і, вже розуміючи, що це двоє дітей, небезпека і відповідальність зростає, я приймаю рішення приїжджати. Завжди є шанс повернутись назад. Це чисто напевно на відчуттях, бо раціональності чи логічності в цьому немає. Але я досі хочу жити в Україні. Я розумію, що тут супер небезпечно, але поки що це бажання моє перемагає над бажанням виїхати.
Інформації про те, скільки нині людей повернулося на Сумщину з евакуації немає, бо відстежити це неможливо, повідомили Суспільному в пресслужбі Сумської обласної військової адміністрації.
Що відомо про евакуацію із Сум у 2022 році
- В перший день відкриття "зеленого коридору", 8 березня із Сум виїхали близько 3,5 тисяч людей.
- 9 березня з Сум поїхало близько 10 тисяч легкових авто та 85 автобусів. Загалом, за даними військової адміністрації, за два дні "зеленими коридорами" з обласного центру поїхало від 45 до 50 тисяч людей.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
