Наталія Калініченко — журналістка з Білопілля Сумської області, головна редакторка місцевих газети та інтернет-видання. Жінка залишається жити й працювати в місті попри обстріли зі сторони РФ. Чому не виїздить — розповіла Суспільному.
"Дорога життя" та російські "подарунки"
"Це наша "дорога життя". Раніше росіяни по ній приїздили купувати до нас цукерки, торти і горілку, а тепер присилають нам зовсім не ті подарунки. З цього місця вже видно Росію. Коли немає листя на деревах, ми бачимо їхні завод, вишку. І звідси 7 км. Звідси ми бачимо, звідки нам "летить", — показує вулицю Олександра Олеся у Білопіллі Наталія Калініченко.
Зруйновані приватні будинки та подвір'я, деякі вже ремонтуються. Це наслідки російської атаки у ніч на 24 березня 2023 року.
"Був найбільший удар по Білопіллю, коли скинули 8 авіабомб, були "Гради", "Шахеди". Що "прилетіло" сюди – точно ще ніхто не знає, але це очевидно був якийсь касетний удар, бо обійшовши квартал, ми так і не знайшли великої ями. Чотири будинки взагалі непридатні для життя. Понад десять – пошкоджені. Жили тут пенсіонери, багатодітні родини. У цьому будинку двоє людей були поранені. Тут жінка пенсіонерка самотня жила. Фактично все життя збирала, щоб збудувати ту хату", — продовжує пані Наталія.
Разом з колегами вона фіксує наслідки російських обстрілів.
"Наше видання працює на території Білопільщини понад 100 років. Сьогодні яке завдання? Як у всіх – фіксувати те, що ми бачимо. Я вийшла з редакції – написала репортаж, як САУ "прилетіло" в сусідній будинок. Написала, як зруйнували їдальню школи навпроти".
Робота місцевої редакції після повномасштабного вторгнення
Редакція газети розміщена в колишньому будинку місцевого підприємця Костюченка. Будівлі 111 років і вона теж пошкоджена через обстріли.
"Зайшла у свій кабінет після чергового обстрілу… Пораділа одному – що це все не впало комусь на голову. Перед цим у мене впало скло, а потім я прийшла – впала стеля. Ніхто не постраждав. Ми ще не прибрали. Це сталося з 23 на 24 березня, коли був авіаудар. Ми взагалі не розуміли, що відбувається. Коли я прийшла, побачила, що редакція ціла, а поруч вирви, навпроти у будинку всі вікна повипадали, у нас тільки відійшли, то ми відбулися легким переляком", — розповідає Наталія Калініченко. Додає, що не припиняла працювати від початку повномасштабного вторгнення.
"Перший мій репортаж – 24 лютого о 07:00, коли я вийшла на город до себе і зняла стрим про те, шо вже вибухів нема, наберіть води, зарядіть павербанки, мобільні телефони, нікуди не біжіть. А другий репортаж був через годину, коли почали говорити, що у Білопілля зайшли ворожі танки. Я поїхала на своїй машині, увімкнула стрим і сказала: "Не брешіть, танків нема". Десь до середини березня (2022 року – ред.) доводилося говорити, що Білопілля – Україна, виходити на центральну площу, фотографувати прапор. Бо багато людей говорили, що Білопілля захопили".
Газета ж друком не виходила до звільнення території Сумщини від окупації.
"Коли ми вийшли на роботу, народ питає: "А що робити?" Кажу: "Газету". Ми зробили три PDF-випуски нероздрукованих. Ми розбагатіємо, переможемо і роздрукуємо їх. Потім ми робили в онлайні. І першу друковану газету – 22 квітня, коли нас звільнили. За 103-річну історію газета не виходила двічі: з 1941 по 1943 рік і з 26 лютого по 22 квітня (2022 року – ред.)".
Жінка каже, що має цінний архів газети: "Унікальні екземпляри за 1920 рік. Перше, що я зробила 24 лютого – прийшла в редакцію і вивезла всі архіви, як неоцифровані. Ніхто не знає, де вони, я нікому не скажу. Це та історія, яку ми не повторимо і ніде не знайдемо. Ми по ньому вивчаємо нашу історію".
Архів газети, історія та сьогодення
В архівах редакції сьогодні можна знайти чимало унікальних друкованих номерів. Їх, говорить пані Наталія, зберігають, аби побачити, як свого часу висвітлювали актуальні події:
"Бачите, газета 1949 року "Прапор Сталіна" (тодішня версія газети "Білопільщина" - ред.). Це 1947-го. Дуже часто ми знаходили ці газети на смітниках і горищах. Нам приносили ці газети. Ми її зшивали, зберігали. Серед газет, які для історії, це газета 1953 року. Помер Сталін. Пишуть ось: "Бюлетень про здоров’я Сталіна, 5 березня 1953 рік". Тобто, це було настільки важливо для Білопілля, що вони друкували. Похорон Сталіна".
Каже, можна провести аналогії з сучасною Росією та роботою там ЗМІ:
"Увага, промова товариша. І в усіх кількох тисячах екземплярів газет було закреслене ім’я Берії. Коли Берію визнали ворогом народу, зібрали всі газети і замалювали хімічним олівцем".
Також Наталія Калініченко має примірник газети "Прапор Сталіна" за 10 травня 1945 року:
"В цій газеті – Акт про воєнну капітуляцію. Так от, я хочу дожити і допрацювати до того часу, коли ми напишемо в "Білопільщину" з актом капітуляції чи з повідомленням про перемогу. У нас є газета про звільнення Сумщини. І я хочу, щоб була така газета, про те, що ми звільнили Україну і ми перемогли".
Окрім своєї основної діяльності, редакція реалізує кілька додаткових проєктів.
"Наш головний проєкт – разом із Краснопіллям видаємо раз на місяць отакі газети на шість громад колишніх Краснопільського і Білопільського районів. Також з 2016 року працюємо у волонтерському проєкті "Реформована преса українській армії", видаємо газету "Захисник Сумщини". Це газета для військових, про військових, для тих, хто захищає Сумщину", — додає пані Наталія.
Про життя в Білопіллі під обстрілами
Про те, чому вона залишається працювати в Білопіллі і чи не планує виїздити, говорить:
"Якщо ми тут залишилися, то життя триває. Найстрашніше, що сьогодні може бути, – вбивство, руйнування. Багато виїхали, але багато і залишилося, багато приїздить працювати в Білопілля, бо такий народ у нас. Відповідь одна:"А куди я поїду? В мене ж тут город". – Ви не думаєте, щоб вихати з Білопілля? (- кор.) – Поки ні, комусь же треба працювати, фіксувати ці злочини, писати про це, залишати в пам’яті, щоб люди знали і не було потім розмов про те, що нічого ж не відбувалося. Ви говорите, виїжджати, не виїжджати. Подивіться, розбита хата і пополений квітник. Люди намагаються жити, виживати".
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
