У Новослобідській громаді, що на Сумщині, понад п’ять тисяч мешканців. Це прикордонна громада. Один з її 37 населених пунктів – село Бояро-Лежачі – межує з російським Тьоткіно, звідки періодично відбуваються обстріли Сумської області. Як жила Нова Слобода після 24 лютого – Суспільному розповіла її голова Ольга Гаркавенко.
"24 лютого о 4.00 ранку мені зателефонував мій заступник, який мешкає у Новій Слободі, і сказав: у нас війна, нас бомблять. Я вийшла на вулицю, а над нами все летіло, все небо було червоне. О 6.30 пішли танки, а ми побігли на роботу. Зайшли в сільську раду, одне на одного подивилися: хто плаче, хто нічого не розуміє, танки йдуть, люди телефонують, плачуть у трубку, не знають, що робити. Радили не виходити на вулицю, сидіти по хатах, і самі поїхали з роботи додому. Рахували ворожі танки, вони рухалися повз нас і наступного дня, ми чекали і не виходили з дому. Танки рухалися деякими селами громади 39 днів. Спочатку вони просто їхали, а вже згодом їх почали супроводжувати гелікоптери, які обстрілювали села", – пригадує початок широкомасштабного наступу голова Новослобідської громади Ольга Гаркавенко.
"Ще дуже важко було, коли перший день росіяни зайшли, а у нас вулички маленькі. Вони стовпи позвалювали і люди залишилися без світла. Ми зателефонували на аварійні служби, а там відповіли, що до нас не поїдуть. Натягували самі. Заїхали танки — хлопці поховалися в кущі, двори. Танки пройшли – вилізли і тягнуть далі. Отак ми і жили 39 днів", – додає пані Ольга.
За її словами, не працювали перші три дні. Намагалися організувати роботу дистанційно, а потім почали привозити хліб для місцевих мешканців. За ним доводилося їздити до сусідньої громади.
"Громада сільська, магазини працюють тільки у 5 населених пунктах, в інші села завозять хліб і продукти. Люди не готувалися до цього і залишилися без харчів і хліба. До громади ніхто не хотів нічого везти, бо не було пального. Потрібно було їхати самим до Путивля. Ми поїхали на базу і домовилися про закупівлю хліба: один день 350 паляниць дають, в інший день — 400. Возили старости своїми машинами. Коли після усього цього спілкувалася з людьми, то вони згадували, який той хліб був. Ми одну хлібину давали на родину. Його заносили в дім і спочатку нюхали, а потім різали. Важко було довозити його. Моя місія була — дізнатися, чи немає ворожих танків там, звідки і куди повезуть. Ми вираховували час. Якщо їхали близько, то говорили тим, хто везе, заїжджати на будь-яку вуличку і ховатися", – каже Ольга Гаркавенко.
Крім цього, виникло питання евакуації мешканців, які працювали або навчалися за межами громади. Зокрема, в Сумах.
"Ми евакуювали до громади 154 людини. Їм було важко їхати. А нам потрібно було відстежувати, коли танки заходять, коли виходять, щоб автобус із людьми не потрапив під обстріли. Люди їхали до рідні, щоб у цей час бути разом. Мого сина з Сум евакуаційний автобус привіз 9 березня. Він приїхав з пакетиком і з котом. І він такий був не один, люди приїздили зі своїми тваринами. Загальна евакуація була на Полтаву, а ми відправляли свої шкільні автобуси з нашими працівниками, водіями".
Була також проблема з медикаментами. Громада домовлялася з Гуманітарним штабом про необхідні ліки. Забирали їх самостійно.
"Діставати пальне нам допомагали аграрії. Багато робилося того, чого навіть і не думав, що будеш робити. Якщо раніше ми працювали за статутом, то про те, що відбувалося під час окупації, не написано ніде. Як зорганізується ця робота, так і працює громада. В тих умах наші листоноші навіть роздавали пенсії, гроші привозили з Конотопу самі. Їздили і знали, що десь поруч рухається ворожа техніка. Але знали, що людям потрібна готівка. У нас на початок бойових дій ні у кого не було готівки. На картках були гроші, але карткою ніде не можна було розрахуватися. Щоб перший раз закупити хліб і довезти людям, ми збирали гроші з усіх: в кого двадцять гривень, в кого тисяча, в кого п’ятсот. Ми закуповували хліб, щоб потім у нас була готівка і ми могли знову це зробити. У нас на кожен день був розписаний список: сьогодні – Бояро-Лежачі, завтра – Юр'єве, післязавтра – Нова Слобода", – говорить голова Новослобідської громади Ольга Гаркавенко і додає, що ці події згуртували людей:
"Якщо ми веземо хліб – а це весна, дороги розмило, а ще й танки пройшли, ми бачимо, що не довеземо – то люди виїжджали на тракторах, забирали, просто мешканці громади. Ми діяли, як єдина дружня родина, ще більше згуртувалися і разом все це пройшли. Я думаю, все буде гаразд. Не можна сидіти, склавши руки. Кожен наближає перемогу, як може: хто може тримати зброю – і він на передовій, хтось боїться цього – значить, він волонтерить, пече пиріжки, діти малюють. Якщо ми будемо сидіти і чекати, навіть в нашій громаді, нам ніхто не прийде і не допоможе. Ми робимо свій маленький внесок у велику перемогу".
Авторка – Валентина Москвіна
Читайте також
- На Сумщині розслідують обстріл села Бояро-Лежачі
- 29 травня з території РФ відкрили вогонь в напрямку села Бояро-Лежачі
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
