Наче решето – саме так можна описати огорожі й будинки п’ятьох родин, що проживають у селищі Велика Писарівка. 16 березня на їхні обійстя прилетіло кілька снарядів.
Пані Лідія – господиня одного з цих будинків.
"Одна бомба у нас одразу пошкодила п’ять хат. Одна ускочила – он шиферина, там он жовтим забито, шиферина там ускочила, вискочила і за глухою стіною та дура впала. А ми, коли ходили до поліції, то працівник і каже: "Ви сфотографуйте і принесіть сюди у целофані". Я казала їм, а чи носили? Там, і у Сергійка є повно цих уламків. О, уже десь далеко гуготить, чуєте? Ми це все чуємо. Ладно, що Бог дасть", – каже Лідія Андріївна.
Жінка не бачила обстрілу, бо була у сховищі в одному з навчальних закладів селища. Повернулась вже до пошкодженої домівки.
"Отут, що спереду паркан, там дві шиферини, але я їх вже не рахую, до дрібниць не придираюся. Вікно там вибило, хай стоїть. Оця огорожа вся була – її переробили наймані хлопці. Оце стеля, оце двері. Оце воно ось отут все вирвало. Ще фронтони. Так само й другий фронтон. Їх чотири виходить – звідти й звідти. Ото ворота там, вони теж подовбані. Ми загородили ото шифером, сюди до половини. Може, метрів десять. Забили гідробар’єром, бо якщо дощ – впаде стеля, а вітер такий шурує. Ото як-небудь наймаю і там затуляю, бо нічого не зробиш", – показує наслідки обстрілу Лідія Андріївна, мешканка будинку.
"Приліт" стався десь о 22-й годині. Його і бачив, і відчув на собі пан Олександр.
"Почалося бомбардування і ось поруч, метрів, може, 20–15, і вона як рвонула. Я всередині там був. Такий гуркіт. Посипалося все. Скло. Я не знаю, куди сховатися, а там стіл на колесах, його посунув і став у кутку. Мене трусило. І як вийшов на двір, то оці всі пластики, усе валяється на підлозі. Я не ходив у сховище, а коли це трапилося, то я вже тікаю вперед усіх у те сховище. Страшно. Спочатку там бомблять, там десь грохає – хата труситься, а тут так затрусило, що най Бог милує", – розповідає Олександр, мешканець Великої Писарівки.
Постраждало і майно сусідів.
"Ми заховалися, а чоловік у хаті лежав. Подивіться на наші ворота – побило, позгинало метал. Ворота міцні, вони нас і врятували, бо в нас там кухня, підвал, погріб – ми там поховалися, сиділи. А чоловік був у хаті, він не встиг. Добре, що був у дальній кімнаті, вікна повибивало. Скло було по всій стіні. Він каже: "Буду в хаті, бо якщо вас привалить, то хто вас буде тоді відкопувати". А другий впав якраз на городі. Ми ж там сидимо, 20 метрів від нас, як гахне. Ой!", – каже Любов, мешканка Великої Писарівки.
Чоловік пані Любові – зварник. Саме він виготовив ті ворота і був у будинку під час "прильотів".
"Лежу собі й чую: "Бух!". Воно ж тут три-чотири кілометри від місця, з якого стріляли. А ще слухаю і рахую секунди: бух, вибухнула, бух. А тоді обстріл був десь вісім із половиною годин. Страшно. Не припинявся. Думаю, що до мене не потраплять, розуму ж немає. Лежу, коли чую: бух – вихід пішов. Я тільки хотів почати рахувати, а воно як дало – полетіло скло з вікон, усі меблі. Я на все життя запам’ятаю запах того тротилу, бо дало якраз усе сюди. Я з ліжка вскакую і давай шукати шкарпетки – це секунда, а на городі страшне. Іскри як кулаки, наче феєрверк. Іду гусячим кроком, переляканий. У голові шумить. Ногою як стану – ай-я-яй! Думаю, що Росія якусь нову зброю вигадала. Нога болить, пече. Коли лап-лап рукою – жінчин кактус лежить", – пригадує Сергій, мешканець Великої Писарівки.
Це зараз чоловік сміється, згадуючи цю історію. Тоді, зізнається, було не до жартів. Той кактус не викинули, а пересадили в інший вазон. Те, що прилетіло на город до пані Любові, попсувало оселі ще кількох сусідів.
"Воно сюди ось пішло і нам на край сараю, а в кухні одне віконце таки вціліло. Он у сина мого сарай – порозкривало все, порозбивало. Боже, як його пережити, я не знаю, а там діти в Харкові, теж розбомбили… Ті, хоч виїхали. Теж дитинка мала – півтора рочки", – говорить пані Любов.
Постраждав будинок і господарчі споруди й у Павла. Чоловік разом із сином того дня теж вирішили не йти ні в укриття, ні до підвалу.
"У нас світла в той час не було. Як раз темно. І ми у спальні лежали, в телефоні гортали, крутили, бо не було ні інтернету, ні зв’язку. У якусь гру грали, і воно як бабахнуло. Скло полетіло тут одразу. Син впав на підлогу, я йому на спину наступив, бо тікали по-темному. І після того почали на ніч ховатися у підвал. Бо хоч і кажуть, що є час, поки вилетить, але якщо вилетіло й одразу бахнуло. Секунди дві-три. Це все швидко відбувається, тож, ховатися треба відразу, як почало бахкати", – каже Павло, мешканець Великої Писарівки.
Уламки того, що завдало шкоди одразу кільком обійстям, – сусіди збирають на території своїх господарств. Власники цих будинків мають матеріальні втрати. Утім, говорять, раді хоча б тому, що всі лишилися живі. Тепер же кожна родина дослухається до попереджень про небезпеку.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
