Родина артистів сумського театру імені Щепкіна Олександра Михайлова і Анастасії Леміш понад місяць лишається поза професією. Співають, декламують, записують відео і репетирують лише вдома. Так долають стрес і налаштовуються на позитив.
“Війна показала, що наша професія – трішки “безпорадна”. Ми не можемо себе корисно проявити. Пісню запишеш – а раптом ти когось цим образиш, бо скажуть “пир во время чумы”. Я полюбляю знімати відео в "ТікТоці", з жартами, з матюками звичайно (але зараз матюки – це не матюки, а громадянська позиція). І за це мені прилетіло: мовляв, нічого не роблю і знімаю відосики”, – розповідає Анастасія Леміш, артистка театру.
Вторгнення російських військ родина спостерігає вдруге. До Сум вони переїхали два роки тому з Сєвєродонецька. До цього працювали в Луганському обласному театрі.
“Як і 24 лютого цього року, тоді я теж прокинувся від “Градів”, розривів бомб і теж, звичайно, було страшно. Але дякувати Богу, тоді Сєвєродонецьк наші хлопці відстояли”, – каже Олександр Михайлов, артист хору.
Вдруге переживати близькість бойових дій, говорить родина, легше.
“Коли тільки почались бомбардування і я вночі прокинувся, почав будити Настю. Вона мене насварила: “Ну почалася війна, ну що ж тепер робити, не спати, чи що?” І лягла далі спати. Вона, мабуть, через сон не змогла зрозуміти, що трапилося насправді”.
Найбільше бентежить артистів віддаленість від сцени, роботи і колег. Намагаються допомагати Сумам, чим можуть: Олександр брав участь в укріпленні блокпостів, зараз ремонтує техніку. Евакуюватися не збираються.
“Ми не збираємося їхати, нам не страшно. Я взагалі пропоную Сашкові: давай робити концерти на балконі. Може, це комусь потрібно. Хочеться знайти себе. Може, своїм прикладом показати: не треба боятися, за нами Бог, за нами правда!”, – каже Анастасія.
Поки вихід на театральну сцену неможливий, артисти думають, як себе творчо реалізувати, і чекають разом із сином і кішкою Мельпоменою на перемогу.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
