Зореслава Шеденко з Сумщини працює в енергетиці, у вільний час виготовляє прикраси, досліджує краєзнавство й традиційну культуру та популяризує автентичний український одяг. Через власну творчість і блог вона знайомить аудиторію з українськими традиціями та можливостями їхнього використання в сучасному житті. З майстринею та дослідницею краєзнавства спілкувалася наша кореспондентка Христина Довбня.
Автентичний одяг на щодень
Зореслава Шеденко носить вишиванки та прикраси щодня. За її словами, іноді вона вдягає повноцінний стрій, а частіше поєднує вишиванку чи корсетку з джинсами або брюками. Інколи до сучасного одягу просто додає прикраси.
Образ, у якому вона прийшла на зйомку, дослідниця називає збірним. Це не повноцінний стрій Сумщини, а сучасна вишиванка, яку вона обрала для роботи. Корсетку, плахту й кишеньку їй пошила мама. Нижню білу спідницю Зореслава вдягнула, щоб подовжити сорочку.
Старовинні сорочки вона носить лише для фотосесій. Колеги вже звикли, що вона не ходить на роботу без прикрас. Це можуть бути стрічки або чільця.
Вбрання привертає увагу, розповідає Зореслава. Люди часто питають, чи в неї свято, а дехто припускає, що вона працює в театрі.
«Я відчуваю себе впевнено і красиво. Звичайно, це одяг, який привертає увагу. Я часто ловлю на собі погляди в транспорті, на вулиці. Іноді бувають компліменти», — каже вона.
За словами Зореслави, вона працює у сфері енергетики, яка не пов'язана з культурою. Такий одяг вона вдягає, бо їй це подобається.
Родинна колекція
Сучасних вишиванок у неї стільки, що їх можна носити понад місяць, не повторюючись. Старовинних сорочок у родинній колекції близько 20. Їх збирає батько, який колекціонує речі українського побуту, зокрема вишиті рушники й сорочки. Зореслава з мамою позичають їх для фотографування.
Частину сорочок із Сумщини родині подарували. Серед них є сорочка, яку вишила прабабуся Зореслави. Їй близько 70–80 років. Ще одна сорочка з іншої гілки роду має приблизно 70 років.
Цьогоріч подруга бабусі подарувала дві сорочки. Одній із них понад 100 років, її вишито білим по білому на домотканому полотні. У вересні родині привезли ще три сорочки з їхнього району.
«Люди часто зараз розбирають речі. І не всі мають час, сили, бажання їх зберігати в себе. Але вони знають, що можна зателефонувати татові або мамі і сказати, що в нас там є щось таке цікаве, старовинне зі скрині», — пояснює Зореслава.
Так у колекції з'явилася перша старовинна корсетка. За її зразком Зореслава з мамою пошили собі нові.
Від чого почалося захоплення прикрасами
Інтерес до української культури в родині був завжди: мама Зореслави викладає українську мову в школі. Вони багато подорожують до місць, де зосереджена українська культура. Серед таких осередків Зореслава називає Опішню на Полтавщині, Львів і Карпати. Також їй близький Гадяч. Вона родом із Липоводолинської громади, яка колись входила до Полтавської губернії. У гадяцькому музеї родина буває часто й знайома з працівниками.
У 2022 році Зореслава натрапила на сторінки Софії Безверхи, Віталії Мироняк і Віталії Олійник, які живуть у Львівській і Закарпатській областях.
«Вони просували ідеї того, що наша культура, вона сучасна і її можна адаптувати під сучасний стиль», — розповідає Зореслава.
Вишиванки й певні прикраси в неї були й раніше, але після 2022 року їх стало значно більше.
Першою власноруч створеною прикрасою у 2022 році було повітряне намисто. Для нього бісер нанизують на нитку, а потім скріплюють в'язальним гачком. Раніше Зореслава плела браслети на ткацькому станку. Першу силянку вона зробила в серпні 2022 року.
Силянки та інші прикраси
У колекції Зореслави близько 50 прикрас. Найновішу, силянку з монетками, вона завершила напередодні розмови. Іншу силянку відтворила за схемою старовинної прикраси з книги.
«Тут приблизно намагалася кольори відновити. Не завжди це виходить точно на 100%, але десь 98% що це автентичний стиль прикраси», — каже вона.
Найбільше часу забрала прикраса, яку Зореслава почала у червні, а закінчила у вересні. Вона важить близько 800 грамів, за оцінкою авторки.
Прикраси Зореслава не продає і на замовлення не плете. Каже, що це хобі, яке потребує багато часу, а вона має основну роботу. Силянки, за словами Зореслави, не є традиційними для Сумщини.
«Бісер у нашому регіоні з'явився значно пізніше. Силянки притаманні західній частині нашої країни, а в нас прикрас із бісеру не було. Тут носили дукачі, різні багаторядні намиста, керамічні, коралі, а бісер використовували пізніше вже для вишивання», — розповідає вона.
Зразки вишивки бісером Зореслава бачила на корсетках і сорочках.
Із ремесел Зореслава хоче більше навчитися вишивати й шукає для цього курси майстрів. Також вона досліджує українську міфологію та святкові традиції. Під час роботи над бісером слухає лекції на Ютубі, наприклад про те, як українці святкували Різдво чи Великдень.
Ставлення українців до власної культури за останні роки змінилося на краще, вважає вона. Зростає інтерес до культурних блогерів і подій та до елементів етностилю.
«Я бачу часто на вулицях людей із кишеньками, з якимись прикрасами, з етномотивами. І мене це дійсно радує», — каже Зореслава.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах
