Свою першу посилку на фронт Катерина відправила восени 2022 року — тоді вона опікувалася чоловіком та його побратимами. Згодом потреби зросли, і однією парою рук впоратися стало неможливо. Разом із командою однодумців вона заснувала громадську організацію «Добровольча козацька сотня», яка сьогодні системно допомагає захисникам і цивільному населенню.
Про те, з чого починалася робота волонтерів-козаків та які напрямки вона охоплює нині, розповіла отаман первинного козацького товариства Сумського обласного козацтва «Добровольча козацька сотня» Катерина в етері «Українського радіо Суми».
Від допомоги чоловікові до громадської організації
За словами Катерини, нині «Добровольча козацька сотня» налічує 18 учасників і має статус громадської організації. Основний напрямок роботи — підтримка цивільного населення: розселення людей, які виїхали з прифронтових територій, зокрема з Краснопілля та Миропілля, а також допомога їм адаптуватися на новому місці.
З дорослими волонтери проводять бесіди та надають психологічну підтримку, для дітей формують окремі групи занять, щоб допомогти їм швидше налагодити спілкування з однолітками.
Про власний шлях у волонтерство Катерина розповіла, що він почався саме 2022 року, коли її чоловіка мобілізували. «Я зрозуміла, як це влаштовано зсередини. Те, що їм видали, накомплектували, — це ненадовго, і треба це чимось поповнювати», — пояснила вона. Усвідомивши, що бійців підтримують передусім рідні, вона вирішила долучитися до цієї роботи й приблизно у вересні 2022 року зібрала команду з десяти однодумців, більшість із яких на початку були їй незнайомі.
«Той, хто хотів допомагати і завжди працював на розвиток суспільства, підтримував власну державу, той таким і лишився. А той, хто захотів заховатися, той спакував валізи і поїхав подалі».
Домедична допомога для цивільних
Окремий напрямок діяльності Катерини — навчання цивільного населення наданню першої допомоги. За її словами, курси тривають один день і тривають близько п'яти годин; групи по 6–8 осіб формуються щотижня. Сертифікатів організація поки не видає, однак, за словами Катерини, головна мета — дати людям практичні знання: що мати при собі, як оцінити ситуацію, накласти турнікет чи пов'язку, ухвалити рішення про евакуацію постраждалого та дочекатися медичної допомоги.
Катерина навела приклад, коли отримані на курсі знання знадобилися на практиці: троє чоловіків, які пройшли навчання, згодом потрапили в ситуацію, коли FPV-дрон влучив у військовий автомобіль і виникла пожежа. Вони змогли зорієнтуватися на місці, витягнути пораненого військового з машини, надати йому допомогу та доправити до медичного закладу. «Ми тепер зовсім нічого не боїмося», — розповіли вони згодом Катерині.
Брак психологів і власний досвід
Катерина звернула увагу на нестачу фахівців, які працюють із психологічною реабілітацією військових після травми — зокрема реабілітологів і психологів. За її словами, ця функція часто лягає на дружин і рідних, однак лишаються поруч і повністю підтримують партнера лише 2–3% дружин військових із психологічними травмами чи ПТСР.
Сама Катерина має освіту психолога-реабілітолога з поствоєнної травми та розповіла, що подібні курси, зокрема від Київського університету, тривають близько пів року і проходять онлайн; групи, за її спостереженнями, налічують по 38–40 слухачів.
Вона також поділилася особистим досвідом: минулого року загинув її чоловік-військовослужбовець. За словами Катерини, підтримка колег і однодумців, зокрема викладачки Лариси та групи, з якою вона навчалася, допомогла їй пережити цей період.
«Якби не ці розмови, мені було б набагато важче», — зазначила вона.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
