Хмелівська громада на Сумщині розташована майже за 70 кілометрів від російського кордону. До повномасштабної війни тут проживало понад п'ять тисяч людей. За час великої війни частина мешканців виїхала, водночас до громади приїхали понад пів тисячі внутрішньо переміщених осіб. Як живе громада — розповів Суспільному голова Петро Панченко.
До громади входить 25 населених пунктів. Територія — майже 382 кв. км.
“Населених пунктів багато, близько 500 виїхали, понад 200 у ЗСУ, і прибуло внутрішньо переміщених теж близько 500”.
Голова громади пояснює: за останній рік ВПО приїздили із Сумщини.
Програма для ВПО: як громада купує будинки переселенцям
“У 2023 році ми прийняли програму, закупили вісім будинків і звозили багатодітні сім'ї з усієї України. Були у нас переселенці і з Донецької, Луганської, Херсонської областей. Це зараз порушується тема, щоб громади купляли будинки. Ми це почали робити ще в 2023 році”.
Будинки купували у Хмелівській громаді: “Це абсолютно офіційно, через нотаріуса здійснили закупівлю будинків для внутрішньо переміщених осіб і запрошували багатодітні сім'ї до нас у громаду. До нас тоді більш ніж сто дітей прибуло у наші школи. На жаль, далеко не всі затримались. Була в нас програма — фінансова підтримка, ми тоді на кожну дитину давали по 10 тис. грн допомоги”.
Петро Панченко каже: частина людей лишилась у громаді, хтось прожив тут рік-два.
Магазини на колесах та гуманітарна допомога
У частині сіл працюють магазини. Також є пошти: “Ви знаєте, останнім часом так виходить: є село, 60 жителів, є магазин пристойний, але дуже багато з’явилося продавців на автомобілях. І людям просто під дворами будь-який товар підвозять: продукти харчування, одяг. І у мешканців автоматично відпала потреба в магазині”.
Голова громади пояснює: через це прибуток фізичних магазинів менший, тож їх закривають: “Це я взяв одне конкретне село. А так магазинів по два-три. Є села, де й по п'ять. Різні магазини працюють. Поштові відділення залишились тільки у двох селах — Сміле і Хмелів. По інших селах раз у тиждень приїжджає автомобіль з листоношею і привозять”.
За словами Петра Панченка, благодійні організації надають гуманітарну допомогу для громади.
“Вони самі на нас виходять: «Давайте вам привеземо». — «Будь ласка, привозьте». А ми вже, відповідно, готуємо списки людей, яким вона найпотрібніша. Віддаємо самотнім людям, або де пенсіонери живуть. Ми підходимо так, щоб скласти списки, наскільки це можна, щоб було справедливо. Але все одно всім не догодиш. У когось у ящику тушкованка з м’яса, у когось консерва рибна. Ну, так. В чужому ящику смачніше”.
Голова громади каже: самостійно благодійні організації не шукають.
“Тому що в нас люди більш-менш забезпечені. Переважно, більшість людей вже живе тут постійно. Тримають городи, деяке господарство. Корів та коней дуже зменшилося. Так, птицю тримають, пасіки. Хто працює, в того є що їсти і консервуватися на зиму.
Раніше привозили побагато, і 20 тонн борошна, продукти, макарони. Ми не шукали і не просили навіть з тієї причини, що у нас, хто господарює, у того їсти є що. Слава Богу, ми не розбомблені практично. Були прильоти «шахедів», у трьох будинках було вибито вікна. Це два випадки таких було. У п'ятьох людей побило шифер на дахах. Все інше, слава Богу, те, що є в нас, ціле — працює”.
Водночас переселенцям допомагають продуктами через громадські організації. Також за можливості намагаються забезпечити людей побутовою технікою.
Голова громади пояснює: більшою кількістю питань опікуються старости. Зокрема підшуковують будинки. Додає: це особисте бажання старост.
“В селі все-таки чимало залишених раніше осель. Ну, померли люди, або раніше кудись виїхали. Будинок без документів, але погодилися з якимось спадкоємцем, і люди позаселялися у будинки. Вони не є власністю сільської ради, домовились, живуть. І таких дуже багато”.
Додає, що це особисте бажання старост: “Вони не зобов'язані шукати ні холодильники, ні телевізори, але виходять на знайомих, дзвонять в місто, волонтерам. Тобто це не є їхніми прямими обов'язками. От людськими обов'язками, можна так сказати”.
Громада вже придбала коштом з бюджету вісім будинків, у планах — ще чотири. Петро Панченко говорить: будинки були вартістю і 200 тис. грн, 90, 130.
Освіта, робота в агросекторі та нестача чоловіків
У громаді працює п'ять шкіл. Є і дитячі садки: “І плюс центр позашкілля в громаді, куди діток підвозили, там гуртки різні. І навіть ми возили в місто Ромни у басейн, коли дозволяла безпекова ситуація. Взимку плавали, це було дуже гарно, діти дуже задоволені”.
Голова громади зазначає, що в них аграрна територія. Тож працюють місцеві підприємства: “Багато людей, особливо чоловіки, хто хоче, вони роботу знайдуть. У селі ти маєш бути або трактористом, водієм, або якимось майстром. Наразі, тим паче у зв'язку з військовим станом, мобілізація, є гостра нестача робочих рук, водіїв, механізаторів. Із жінками трішки складніше, бо це або школа, в центральному селі у нас є будинок-інтернат, де лежать важкохворі люди, і там обслуговуючого персоналу майже близько сотні людей, тільки працівників”.
Додає: більше не вистачає чоловіків. Майже 250 чоловіків в українському війську. Ще 20 мешканців громади загинули, 10 — зникли безвісти. Один чоловік повернувся з полону РФ, нині живе у Ромнах.
Зв'язок, комунальні автобуси та розбиті дороги
Є населені пункти з газом. У більшості є й інтернет: “На жаль, де дротовий, то часто обривається. Мобільний зв'язок працює, але дуже нестабільний, скажімо. Але ми розуміємо, що це війна, ми і цьому раді”.
Через громаду проходить автотраса Ромни — Конотоп. Села Дзеркалька, Хмелів можуть їздити.
“Автобус Ромни — Конотоп, він декілька разів на день їде, звичайно. А потім ми розуміємо ситуацію, коли віддалені села та людей не так багато. Пасажирське перевезення — це дуже, скажімо так, буває гостра проблема. Щоб не допустити цієї гостроти, то три роки тому нам районна рада передала комунальне підприємство.
Хоч його назва «архітектурно-планувальне підприємство», але це підприємство, тепер воно наше вже три роки, і воно на законній підставі здійснює перевезення жителів громади з віддалених сіл”.
Зазвичай ці автобуси їздять тричі на тиждень.
“Наприклад, автобус стоїть у Діброві. Ось він ранком завіз, поїхав у Косарівщину, Хрещатик, Володимирівку, Діброву, Дзеркальку, поїхав у Ромни, почекав там годин п'ять, згідно з графіком, і розвіз назад. Оце тричі на тиждень такі перевезення, скажімо, на одному краю громади. Якщо взяти село Сміле, то там Сміле — Ромни, захоплюючи Хустянку, ходить інший маршрут”.
У березні громада отримала від РВА новий автобус, тож є перевезення Сміле — Ромни двічі на день. Вихідний лише у суботу.
У селах Ярове та Харченки двічі на місяць їде автобус. Голова громади каже: людей там небагато. Там проживає близько 200 мешканців.
“Біда наша велика — розбиті дороги, дуже розбиті дороги, приходиться виживати. І нам навіть чомусь вище начальство вимагає, що ми повинні давати на ремонт як мінімум половину грошей. Це несправедливо, але це окрема тема. Дороги в нас дійсно розбиті. Коли трасу там Ромни — Конотоп ремонтують, більш-менш хоч якось. Єдине, ми до війни встигли зробити із Хмелева в Сміле, вона повинна була пройти через Хустянку. Те, що встигли у 2021 році зробити, зробили. Шикарна траса, не просто хороша. У 2022 році не закінчили, бо почалась війна, і так воно все і зупинилось”.
Голова громади каже: щоб зробити дорогу, потрібно щонайменше близько 5–7 млн грн.
“Таких коштів у нас немає, тому що ми, по-перше, утримуємо ДФТГ своє, і які є гроші, допомагаємо Збройним Силам. Максимально, наскільки можемо. Люди розуміють, кажуть: «Поплигаємо, поклацаємо зубами — тільки для перемоги»”.
Медицина в селі: молоді фахівці та мобільне УЗД
У громаді є дві амбулаторії. У Хмелеві амбулаторія сімейної медицини, і у Смілому.
"У Хмелеві працює у нас два лікарі, у Смілому один молодий. До речі, ми його 8 років учили, за кошт адміністрації, тоді за кошт громади. Молодий хлопець вивчився, рік тому прибув на роботу, там не було лікаря у Смілому, і зараз він там працює. Автомобілі є службові, медичні, у Смілому і у Хмелеві в амбулаторіях.
За графіком лікар виїжджає зі Смілого. Наприклад, у понеділок він з'їздив у Хустянку, у четвер з'їздив у Ярове, в Харченки. Коли є необхідність, бере з собою апарат УЗД, бо він мобільний, так і працює. І плюс же ще є фельдшерські пункти, які теж надають медичні послуги. Досвідчені там медики працюють. Невеличкий запас є медикаментів в амбулаторії, скажімо, досить скромно. Якщо голова болить, є де придбати".
На що скаржаться місцеві жителі
Попри те, що головним бажанням людей залишається перемога та мир, голова громади каже: найбільше обурення викликають реформи, які, за словами місцевих, впроваджуються без розуміння реалій.
До прикладу, поштова реформа. Нині районні газети доставляють людям на п'ятий день після друку, що фактично позбавляє пенсіонерів доступу до актуальної інформації. Крім цього, додає Петро Панченко, в умовах війни, постійних атак безпілотників та тривог, батьки просять дозволити учням закінчити 11 класів у місцевих школах, а не возити їх до інших закладів.
"А ось доживемо, дай Бог, колись до виборів. Скільки тут буде «соловейків» щебетати. Розумієте, це нехтування потребою людей, тим паче зараз війна. Сидять десь там чиновники у верхах, кроять реформи, не відчуваючи, вони ніби з Марсу попадали. І це дуже людей бісить, це дуже неправильно, тим паче зараз, коли війна. Ми українці, ми гостинні, відкриті. Потрібно передусім поважати людей. І все буде добре”.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
