Військовий шлях Миколи Гнідаша розпочався після анексії Криму. А після повномасштабного вторгнення Росії на територію України він знову став на захист тепер вже рідної Сумщини. На сьогодні пан Микола, на псевдо "Іванович", є краєвим писарем Сумського обласного козацького товариства Українського козацтва. Через вік він не може продовжувати активну бойову кар`єру. Втім чоловік не втрачає зв`язків із побратимами. Для них пан Микола власноруч виготовляє корисні прилади.
Про те, як починався бойовий шлях та як козацьке братство долучається до захисту держави, Микола Гнідаш розповів в ефірі УР.
60 років — не перешкода
"Коли я сказав дружині, що йду, вона глянула на мене і відповіла: "Я від тебе другого не очікувала. Іди з Богом"", — згадує чоловік 24 лютого 2022 року.
На початку повномасштабного вторгнення Миколі було 60. Комбат, порадившись із заступниками, все ж взяв досвідченого козака — спочатку на посаду техніка роти, згодом він перевівся командиром відділення взводу розвідки. Прослужив там пів року, потім через вік був вимушений звільнитися.
Після цього влаштувався до ДФТГ, де служив командиром взводу та роти. Стояв на блокпостах, перевіряв документи. І навіть затримував шпигунів.
"Затримували навіть двох підлітків — 14–16 років. Ходили, фотографували позиції. З якою метою — то вже з'ясовували не ми, а СБУ", — розповідає він.
Буржуйки, кирки та тисяча їжаків
Коли вік не дозволив продовжувати бойову службу, Микола Гнідаш не відійшов осторонь. У вільний від служби час він працював у гаражі — власноруч виготовляв те, чого бракувало на позиціях.
Зробив понад десять буржуйок. Із ресорів, які привозили козаки-побратими, кував кирки, сокири. А ще — майже тисячу металевих їжаків проти легкої техніки та піхоти.
"Хлопці, коли міняють позицію, не забирають свої речі. На їхнє місце приходить ротація — і їм теж треба зігрітися й посушити одяг. Держава тоді не могла забезпечити всіх", — пояснює він.
Козацьке братство на варті
Сумське обласне козацьке товариство — частина Українського козацтва, міжнародної військово-патріотичної організації. Атаман товариства зателефонував Миколі вранці 24 лютого й уже за сорок хвилин був поруч у військовій частині — попри те, що був на рік старший за Гнідаша.
Разом із ним служили в 150-му батальйоні й інші козаки, дехто досі служить у добровольчому формуванні. Багато козаків загинули або зникли безвісти.
Осередки товариства діють у Ромнах, Липовій Долині та Конотопі. Осередки у Великій Писарівці та селі Покровка на Краснопільщині фактично призупинили роботу — ці території опинилися в зоні небезпеки.
"Ніхто з козаків від допомоги військовим не відвернувся — навпаки, пропонували себе, підтримували і матеріально, чим могли", — каже Микола Гнідаш.
"Нам треба перемогти. І втома тут ні до чого. Нам треба незалежність свою відстоювати у боротьбі. Треба триматися заради перемоги, заради нашого майбутнього, заради наших внуків, за існування нашої країни. Нас хочуть знищити, тому ніякої втоми не повинно бути", — сказав чоловік.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
