Сум’янка Вероніка Мирон збирає підписи для присвоєння звання Героя України (посмертно) своєму чоловікові – старшому лейтенанту поліції, інспектору домедичної допомоги полку поліції особливого призначення "КОРД" Денису Мирону. Жінка розповіла Суспільному про їхню спільну історію та про бойовий шлях Дениса.
На ланцюжку Вероніки — обручка її чоловіка, а на плечі з нею завжди – його сумка. Це – пам’ять, що залишилася від Дениса Мирона, каже дружина. Його життя обірвалося в 29 років.
“Він її використовував у повсякденному житті, він з нею ходив. Також у чоловіка багато таких шевронів, але більшість прикріплені в машині. Це шеврони, які залишилися на його броніку, я їх почепила на сумку”, – каже дружина.
У чоловіка залишилася купа планів на життя і мрій, які він уже не зможе втілити, говорить Вероніка.
“У нього був будинок у Конотопі, але він хотів жити в Сумах. Денису подобалися Суми. Хотіли придбати будинок. Денис хотів донечку, назвати її Полінка”, – пригадує дружина.
Денис Мирон народився в селищі Підлипне Конотопського району, розповідає Вероніка. Закінчив місцеву школу. У дитинстві захоплювався футболом. Спочатку навчався на залізничника, потім здобув юридичну освіту. З 2015 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. Працював інспектором відділення домедичної допомоги полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії” в Київській області.
З майбутнім чоловіком Вероніка познайомилася в чаті одного з Telegram-каналів.
“Це було 27 вересня 2024 року. Я написала – Денис мене лайкнув. Я йому відправила смайлик. Він мені написав і ми почали спілкуватися. Наступного дня він запропонував поїхати на шашлики з побратимами в Низи, це за містом. Денис мені сподобався з перших хвилин знайомства. Мені сподобалося, що він піклувався про мене. У перший день він мені з собою дав шашлику, щоб я вранці поїла, щоб не була голодна. Потім запропонував каву випити, хоча вони жили за містом, і їм треба було їхати, треба було шукати машину, він хотів зі мною побачитися. Через кілька днів у мене був День народження, він був на виїзді, але приїхав, мене привітав. Він приїхав з речами і залишився жити”, – каже Вероніка.
Пропозицію одружитися Денис зробив Вероніці 11 травня 2025 року в Одесі, на узбережжі моря. 27 вересня пара одружилася. Спочатку Денис працював на Сумщині, його завданням була ліквідація російських ДРГ, говорить Вероніка.
“З листопада 2024 року Дениса відправили до Донецької області для виконання бойових завдань. Ми спілкувалися, коли у Дениса був вільний час, коли була змога. Денис виїздив на виїзди кожного місяця, я приїжджала раз на місяць. На позиціях були від 5 днів, було й 14. Були моменти, коли були в Торецьку, коли вони були на точці, перейшли в інший – будинок загорівся. Думали, що вони загинули, але вони перейшли в інший будинок”, – пригадує дружина.
За час служби чоловік зазнавав отруєння газом, лежав у лікарні. 15 березня 2026 року стався останній бойовий вихід Дениса, ділиться Вероніка. Його завданням було знайти нові позиції для бойових медиків підрозділу. Дружина не дочекалася чоловіка додому. Він загинув 17 березня.
“Вони з побратимом знайшли точку, все зробили і вже виходили з позиції, пройшли 15 км. Денис подзвонив і сказав: “Усе добре, ми вийшли”. Це було десь о 13. Десь через годину Дениса не стало, тому що там був FPV, який вони не помітили”, – говорить Вероніка.
Звістку про загибель рідної людини Вероніка отримала від побратимів Дениса. У воїна залишилися батьки, син від першого шлюбу. Поховали чоловіка 20 березня в Конотопі поруч із могилами родичів.
“Я хочу, щоб люди пам'ятали Дениса світлою, щирою, доброю людиною. Таких, як він, дуже мало. Він завжди насамперед думав про інших. У стосунках зі мною і на службі. Він був такий, що всім допомагав”, – каже Вероніка.
Зараз Вероніка Мирон збирає підписи для присвоєння своєму чоловікові звання Героя України (посмертно). Збір підписів триватиме до 14 липня.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
