У Лебедині в День Героїв організували вечір спогадів про міського голову, військовослужбовця 47 механізованої бригади Олександра Бакликова. Чоловік долучився до лав Збройних Сил у вересні 2022 року, загинув 14 квітня 2024 року. Що згадували про Олександра Бакликова його рідні, друзі й колеги — у матеріалі Суспільного.
У залі, де організували вечір пам’яті, військова форма Олександра Бакликова, його особисті речі, світлини, свічки.
Тут зібралися люди, що знали чоловіка в різні періоди його життя: у часи цивільної роботи, в період волонтерства з початку російсько-української війни, в час, коли Олександр став на захист Батьківщини, говорить його дружина Ірина.
"Пам'ять про чоловіка зараз настільки гріє серце і душу, що я всім говорю: я живу тут, на землі, за двох, а він там, на небі. Відчуваю його підтримку, його опіку навіть зараз", — говорить дружина Ірина Бакликова.
Ірина та Олександр Бакликові прожили в шлюбі 37 років і народили двох дітей. Одна із причин організувати вечір пам’яті — аби про дідуся пам'ятав онук. Народження хлопчика чоловік не дочекався, ділиться Ірина, дитина народилася через пів року після загибелі Олександра.
"Він загинув, їхавши евакуювати побратимів, і коли прозвучав кулемет, він собою закрив Назара, з яким був на авто звичайному, не броньованому. У цього 24-річного хлопця — дитина 2,5 років. Я, як лікар, розумію, що так він і мав зробити — щоб Назар залишився, а він віддав своє життя, найцінніше. Мені і болісно, і я пишаюсь ним", — говорить жінка.
Олександр Бакликов вступив до лав Збройних Сил України за власним бажанням. Чоловік поповнив ряди окремої 47 механізованої бригади і став командиром гранатометного відділення. Валентина Забуга ділиться: знайома з Олександром Бакликовим понад 30 років. Знала його, коли він працював учителем фізкультури і трудового навчання.
"У наше життя прийшла людина, яку неможливо забути, — Саша. Людина з великої літери, порядний, принциповий, чесний, сміливий, людина слова. Таких сьогодні називають рідкісними. А тоді ми мали щастя з ним працювати. Він не терпів фальші, у ньому була прямота і чесність", — поділилась колега Олександра Бакликова Валентина Забуга.
Олександр Бакликов уперше став міським головою Лебедина у 2015 році, повторно мешканці міста обрали його у 2020 році. З 2014 року Олександр займався волонтерством, на початку російського вторгнення, у 2022-му, організував захист Лебедина, допомагав військовослужбовцям із харчуванням, житлом, розповіла його дружина.
"Я чудово пам'ятаю мотоцикл, на якому їздив Саша, той синій “москвич”. Саша викладав історію. Так піша педагогіка новаторства, щось нове, щось нечуване, протестне. Потім почалося створення осередків народного руху в Україні. Він колись казав, що у мене вчився. Задовго до загибелі, до того, як він став мером, я в нього вчився. І зараз вчусь", — розповів директор Лебединського навчально-реабалітаційного центру Анатолій Удод.
"Сказати, що у нас були звичайні відносини як у керівника і заступника, не можна. Коли говорили про довіру, я не можу сказати, що я користувалася довірою. Але цей досвід був важливий для нього і для мене. Коли ми зрозуміли, що маємо одні цілі, для громади він був батьком. Коли він придбав собі автівку, він не був таким щасливим, як коли приїхала перша машина нова в нашій громаді. Він був принциповим, від нас вимагав", — розповіла колега Олександра Бакликова Олена Кірєєва.
Життя Олександра Бакликова на позивний "Байден" обірвалося поблизу Новобахмутівки Покровського району Донецької області майже за пів року до його 60-річчя. З чоловіком попрощалися в Лебедині 18 квітня 2024 року, його поховали на місцевому цвинтарі.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
