Пілоти батальйону безпілотних систем “Скайвокер” 116-ї бригади ТРО з Полтавщини нині боронять Сумщину. Командир роти батальйону на псевдо “Магнум”, родом з Полтавщини, воює з перших днів повномасштабного вторгнення. Суспільному розповів про ситуацію на лінії бойових зіткнень в зоні його відповідальності.
“У 22-му році 24 лютого я ще бувши фізичною особою-підприємцем, на власній фурі працював далекобійником. При поверненні 24-го лютого прямо зранку – війна. Приїхав додому, загнав машину на стоянку, оскільки місяць був в рейсі, дружині сказав, що я йду в перукарню. Ну, вийшов і дійшов до тероборони: “Здрасьті, я до вас. Давайте мені автомат, дайте мені командира наді мною і погнали захищати нашу рідненьку Україну”, – пригадує командир безпілотного батальйону “Скайвокер” на псевдо “Магнум”.
Пригадує, як для нього розпочалося повномасштабне вторгнення. У безпілотники, додає. потрапив не одразу.
“Пройшли Солідар, пройшли Бахмут, поставили мене на посаду головного сержанта інженерної роти. Була поставлена задача командиром роти зробити позаштатний БПСний підрозділПідрозділи безпілотних систем. для проведення інженерної розвідки. Згідно зі статутом ми можемо проводити інженерну розвідку повітряними засобами. Для мене це було все дуже нове. З навичок в мене лише були комп'ютерні ігри й все. Дали мені “Мавік”, сказали: “Вперед”. Отам на Google Maps точку показали, отам є вороги, отам заміновано. Їх потрібно знищити, а міни знешкодити. Ну і так пішло”, – каже боєць.
Новій військовій спеціальності, каже “Магнум”, навчався без відриву від бойових дій.
“Якщо пілот два тижні не брав участь в пілотуванні, він до бойового виконання не допускається. Він втрачає навички. У нас у FPV-шників це дуже помітно. Якщо хлопці поїхали у відпустку, приїхали, обов'язково спочатку полігон. Він відпрацьовує це все там, повертає собі цю моторику мілку. І потім вже заступає на бойове чергування.
Тому що навіть тиждень не бравши пульт у руки, моторика втрачається. Це вже я на собі особисто відчув, тому що в мене, ну, то “Мавіки”, то FPV. Різні системи керування, різні технології. Наприклад, у нас використовується літакового типу БпЛА і там керування цим пальчиком. Просто мишкою – чуп-чуп-чуп, ноутбук з Windows. Лети сюди, дивись сюди, топ-топ”.
Оборона Сумщини, говорить “Магнум”, має свої особливості. До прикладу, на Донбасі рівний ландшафт, менше лісів. Сумська область має складний ландшафт – багато лісових масивів, каже боєць.
“Є деякі технічні питання, які допомагають, скажемо так, вирівняти трошечки землю. Ми використовуємо ретранслятори супроводу, тобто різні системи по-різному – все використовується, дає свої результати. Причому буває так, що, у мене ця система працює, скажімо, а 10 кілометрів правіше вже не працює.
Інша ситуація, інші засоби у противника по-різному впливають. Також наш РЕБ, наше все. Нам більше заважає наш РЕБ, ніж ворожий. Тому що, ворожий РЕБ на межі умовної лінії бойового зіткнення, не дуже нам заважає. Так псує нерви, але пробиваємося, проходимо”
Окрім ландшафту, каже “Магнум”, доводиться брати до уваги погодні умови.
“Ворог розуміє, що під час складних погодних умов безпілотників набагато менше. І вони використовують цей фактор і лізуть саме під погані погодні умови. Тому ми дуже часто відправляємо ті ж самі FPV на вільне полювання без підсвітки, без розвідки, просто – кружляйте. Вони бачать, що ми в повітрі й вже, не так їм хочеться лізти, хоч вони й гонять своїх м'ясних штурмовиків, скажемо так. Але, працюємо”, – каже військовослужбовець.
Додає, армійці РФ беруть це до уваги, тож багато штурмовиків, малими мобільними групами пробують потрапити. Використовують мотоцикли, самокати, квадроцикли.
“Вони не доїжджають, вони – гинуть. Їдуть наступні, лізуть. Хлопці роблять там величезну кількість вилетів. Міняються один з одним, той сяде за пульта, той на штурмана, той на пілота. Але їх дуже багато. Єдине, чим вони беруть – кількістю. Я їх не розумію, як вони так просто, в такій кількості, ну по півсотні в день іде. Отак, в купці. Пішло двоє, знищили, двоє, троє, четверо, шестеро, заходять в підвал, залазять, ми його склали. Заходять на трупні, приходять, питаються, залізти в цей підвал, а його вже немає. Вони перебігають в інший, ми його знову склали. Вони промацують нашу оборону. Поки що, скажімо так, без таких критичних успіхів”, – каже боєць.
“Магнум” говорить, що сучасна війна неможлива без відеофіксації виконання завдань.
“До нас приїжджали психологи працювати з особовим складом. І я підійшов і говорю: "А от скажіть, коли пораню ворога і люблю йому в очі позаглядати, як він корчиться, це нормально, чи це психічне якесь відхилення?”. Він каже: “Ти спиш нормально?”. Я кажу, як парочку за день завалю, взагалі “ізумітельно”. Розумієте? Що FPV, що “Мавік”, чи “Вампір”, то засіб ураження, він не вибирає, чи просто його знищити, чи повідривати йому ноги. Це неможливо якось передбачити. Ну, воно так трапляється. Ми летимо, уражаємо, це ж боєприпас, який летить.
Кінцева дія, чи його просто посіче осколками, й він витече кров’ю, чи його розірве на шматки. А, все оце фільмування, це просто фіксація ураження. А те, що там його порозкидало, це вже інше, це вже просто наслідки, Зараз хлопці навпаки роблять – вони їх ганяють, щоб вони загинули замореними, скажімо так”
Армія РФ на Сумському напрямку, каже “Магнум” надовго запам’ятає бійців батальйону “Скайвокер”: “На мій погляд, на мій сектор піхота до сум’ян не прийде. Це те, за що саме, скажімо так, відповідаю я і мої підлеглі”.
“Було декілька випадків, коли ми тільки виходимо на певний напрям, і вони ходять без бронежилетів, без касок, дулі мені тикають в камеру. Але через тиждень вже почали короткими перебіжками бігати, ще через тиждень почали вогнегасники з собою носити на позиції, тому що ми їх викурювали, випалювали повністю і причому це часто таке траплялося. Заїжджаємо на якийсь новий напрям і відпрацьовуємо.
Коли був ще безпосередньо пілотом, я виїжджав, і мені, щоб уразити ворога потрібно було летіти 2 км. Через місяць мені для того, щоб уразити ворога, потрібно летіти було 7 км. В оцю “кілзону”Ділянка місцевості на лінії фронту, що прострілюється з обох боків і повністю контролюється дронами, де перемішані позиції сторін., в 5 км вони не заходили"
Боєць говорить, вважає це особистим результатом. Зараз можна літати і на 20, 30 км. Є завдання працювати і на 50 км. Це відпрацьовують.
Від початку війни, говорить “Магнум”, забезпечення дронами його підрозділу значно покращилося.
"Якщо мені чогось не вистачає, я можу напряму подзвонити начальнику служби забезпечення, сказати: "Мені треба". Він уже там по своїх каналах це все вирішує, шукає, знаходить, видає і ми працюємо далі. Тобто в цьому плані поки що у нас все добре. Ми беремо на пробу навіть, тестуємо все.
Ми зараз пишемо історію БпЛА, ведення війни за допомогою БпЛА, немає якихось там критеріїв, що ти маєш бути, я не знаю, академіком чи ще щось в цій справі"
Боєць наголошує, потрібно бажання вчитись.
"Ми вишукуємо сильну сторону військовослужбовця і її підсилюємо, робимо акцент на його сильних компонентах. Решту також, потрібно знати, але, скажімо так, не на найвищому рівні. З 10 людей, які приходять вчитися на пілота FPV, пілотами стають три-чотири, а двоє стають маніяками. От просто, щоб ви розуміли, це 20%. Але робота пілота, це робота не одної особи робота", — каже чоловік.
“Магнум” родом з Полтави, каже, вдома його чекає родина:
"Дома в мене дружина, дві донечки, мама, дві сестри, чотири племінниці, теща, собака. Чихуахуа в помісі з йорком. Вони якось там чоріками називаються. Це отаке мале гівно (жартує — ред.). В мене старша донечка 2005 року народження, в цьому році їй буде 21, навчається у Львівській політехніці. Менша донечка 16-го року народження, в мене такий розрив між дівчатками. Навчається в школі, закінчила четвертий клас. Ну, гордяться. Так, гордяться, чекають, коли виходить вирватися у відпустку дуже радіють, виїжджаємо. Це ось виїздили в ліс, донечці меншій захотілося туди.
Я дружині кажу: "Ну де я і де ліс, я чотири роки по посадках, по лісах, ну дайте мені в кам'яних джунглях посидіти трошки спокійно". Ні, поїхали, прогулялися, але армія залишає свій слід в голові. Тому що постійно дивлюся, що десь можна позицію зробити, туди я можу вилетіти, а там я ретранслятор повісив би. І отак ідеш і ловиш себе на такій думці, що ну ти ж у відпустці, відпочинь. Ні, там птах пролетів і вже матюччя йому в слід, чого крилами не махає"
“Магнум” каже, що сумує за рідними, й хоче повернутись у рідну Полтаву, але, додає, є одна важлива умова: "Хай там як би нам тяжко не було, як би ми не втомилися, я розумію, хто там чотири роки воює, хто там уже 11 років воює, але здаватися не варто. Тому що будь-яке перемир'я дасть час нашому ворогу накопичити сили й вони не зупиняться. Їм це вигідно, їм це дуже вигідно. Так що, в нас немає іншого вибору. В нас лише перемога", — каже боєць.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
