Родом із Полтавщини, інспектор прикордонної служби Микола Олефір став на захист України з перших днів повномасштабного вторгнення і воював попри поранення. 28-річний старший сержант загинув 5 серпня 2025 року на Сумщині внаслідок удару російського FPV-дрона. Напередодні Дня прикордонника журналісти відвідали його могилу разом із дружиною.
“І душа в нього теж була красива. Він був такий розумний, він стільки знав усього — як чат GPT!” — зі своїм чоловіком Неллі тепер зустрічається на кладовищі.
28-річний боєць дивиться з фотографії з-поміж квітів. Над ним — стяги.
“Ми коли були востаннє у батьків, він їздив на кладовище місцеве і говорив: «Мене ось тут, під ялинкою, щоб була тиша, в лісочку, мені дерев'яну, з дуба, домовину». Я говорила: «Досить, не можу це слухати». Ми виконали прохання стосовно домовини, але поховали тут. І він хотів, щоб була ялинка, тому її можу тільки в таких умовах, тут же нікуди висадити”, — згадує дружина.
Життя старшого сержанта Миколи Олефіра обірвалося 5 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання в селі Кіндратівка на Сумщині. За кілька днів його поховали тут, на Алеї Слави, поруч із іншими воїнами, що поклали життя на російсько-українській війні.
“Він був дуже порядний. І оскільки був командиром, якісь важкі завдання виконував сам, щоб вберегти хлопців. Бувало таке, що треба кудись їхати, де буде важко, — я починаю нервувати: «Невже немає когось, хто може тебе замінити?». А він каже: «Ну як? Той не знає, у того не було ще досвіду. Як я їх відправлю? Що я дружинам скажу?». З Донбасу їхня група приїхала вся, після Курська теж його група залишилась ціла, зазнали поранень, але вистояли. Він був чесним, любив казати правду. За це дехто його не любив, але це була правда”, — говорить дружина.
Микола Олефір народився 1 березня 1997 року в селі Глобівка на Полтавщині. У 2020 році закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ за спеціальністю “Право”.
Неллі й Микола познайомилися у 2019 році, коли разом працювали. Дружба переросла в романтичні стосунки, згадує жінка. До повномасштабної війни чоловік працював на машинобудівному заводі. Захоплювався вивченням історії, цікавився археологією, нумізматикою. Восени 2021 року пара одружилася. Неллі говорить: їй не вірилося, що незабаром почнеться війна, Микола ж ніби знав про це: готувався сам і готував родину.
“Він готував мене, що обов'язково піде воювати. Він був впевнений, не було шансів його відмовити. З першого дня, коли почалося вторгнення, він відвіз нас до батьків, приєднався до прикордонного загону і поїхав”, — каже жінка.
У родині Неллі та Миколи — двоє дітей. Наймолодший — Михайлик. Також Микола має доньку від першого шлюбу. Родина хвилювалася за захисника, з тривогою чекали на нього з кожного бойового завдання, ділиться Неллі. Під час участі в бойових діях Микола дістав поранення та декілька контузій, але залишався в строю.
“Він був майже на всіх гарячих напрямках: і на Донбасі, і в оточенні були, був момент, коли він дзвонив уже прощався з нами, це було дуже складно, ми хтозна-як ніч пережили. Але він завжди вибирався. І на Курщині він був із перших днів. Але ми вірили, що він вибереться. Був кмітливим і з самого малечку наче готував себе до війни”, — каже Неллі.
Неллі згадує ніч, коли чоловік востаннє виїхав на завдання.
“Він виїхав уночі, о 2:30, загинув о 7:30, дуже швидко. Це було пʼятого числа, а мені сказали шостого. Я розуміла день, що він не вийде на звʼязок — не можна. Чекала, що він має ввечері приїхати. Він не приїхав. Я почала нервувати, розуміла, що щось не те, але думала, він максимум поранений. Вранці до мене прийшли люди і сповістили. Я не могла повірити. Що було далі, погано пам'ятаю”, — пригадує дружина.
Спільному сину Миколи і Неллі Михайлику було два роки і три місяці, коли він залишився без батька.
“Він завжди питав, де тато, перший час щодня. Якось ми йшли ввечері, і був місяць на небі, я сказала, що тато став янголом і полетів на небо. Він думає, що тато на місяці, що місяць і є тато, махає місяцю: «Тато, тато»”.
По групі бійців, яку очолював Микола Олефір, російські військові нанесли удар FPV-дроном, унаслідок якого чоловік дістав поранення, несумісні з життям, говорить Неллі. З війни його також не дочекалися батьки та сестра.
Микола Олефір був інспектором прикордонної служби 1 категорії, начальником групи інженерної розвідки відділення інженерного забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування. Захиснику надали звання "Почесний громадянин міста Суми". Також він нагороджений орденом "За мужність" 3 ступеня.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
